Аліса

Розділ 21

Марчелло змінився. Це перше, що помітила Аліса, коли він зайшов. За цей короткий проміжок часу, що вони не бачились, сеньйор Леоні схуд, його обличчя набуло сірого нездорового відтінка. Під очима залягли тіні.

- Ви що, катуєте його?

- Ні, Алісо. Звісно, що ні.

- Виглядає він, м’яко кажучи, не дуже.

- Ще зранку він виглядав краще. Принаймні лікар нічого не сказав. А охорона, в свою чергу, не повідомляла про якісь заворушення чи відмову від їжі.

- Це дивно.

Марчелло завели та посадили на стілець з протилежного боку столу, закріпивши кайдани. Він дивився в одну точку на столі, не реагуючи ні на що. Сеньйор Леоні навіть не звернув уваги на присутність в одному приміщені з ним його колишньої дружини, яку ще декілька днів тому він так прагнув вбити.

- Марчелло, привіт.

Він не ворухнувся. Аліса подумала, що дуже тихо сказала, що він не почув. Тому повторила:

- Марчелло, привіт. Це я – Аліса.

Він продовжував мовчати. Аліса розвернулась і подивилась на Крістофоро, який попри свої ж слова, все ж таки залишився в кімнаті для допиту. Своїм поглядом Аліса намагалась передати своє занепокоєння та нерозуміння того, що відбувається. Одними вустами вона запитала: «Що відбувається?». Крістофоро в свою чергу помахав головою, виражаючи відсутність відповіді таким чином.

- Марчелло. Ти мене чуєш?

Нарешті він подивився на неї. Його погляд не виражав нічого. Він був пустим. Марчелло дивився і дивився на неї.

- Марчелло, це я. А-лі-са.

- Я знаю.

- Що ти знаєш?

- Що ти – Аліса. Ти вже це казала.

- Марчелло, що з тобою? Тобі погано?

Звідкись в Аліси з’явився жаль до нього, до людини, яка хотіла її вбити. Їй не подобалось те, що вона бачила. Марчело виглядав не як Марчелло. Від нього залишилась лише тінь.

- Так, зі мною все добре. Мені треба…

- Що тобі треба?

- Повернутись.

- Куди повернутись? Що сталось?

- Мені треба повернутись.

- Я це вже чула. Куди повернутись, Марчелло?

- Назад. Я маю все виправити.

- Що виправити, Марчелло?

В Аліси закінчувалось терпіння. Вона дивилась то на Марчелло, то на Крістофоро, який так і стояв поза нею. Ніхто нічого не розумів.

Раптом відкрились двері.

- Сеньйоре Альберті, це терміново.

- Що сталось? В мене допит.