Розділ 18

Сеньйор Романо прийшов до кабінету Крістофоро Альберті через сім хвилин. За цей час Аліса встигла заламати собі всі пальці на обох руках.

- Добрий день, пане слідчий. Пані…?

- Місс Леоні. Це колишня дружина сеньйора Леоні. Ви сьогодні в нього були. До речі, з цього приводу я Вас і покликав до себе. Прошу. Що Ви можете сказати стосовно ментального стану сеньйора Леоні?

- Так. Добре. Що я можу точно сказати: сеньйор Леоні плутається у своїх показах. Він не впевнений у тому, про що говорить. Марчелло запевняє всіх, що він це не він. Але насправді він – це він. Я думаю, що це просто дуже вдала махінація. Вдати з себе хворого, аби уникнути покарання. В моїй практиці цього було достатньо. Єдине, що мені не до вподоби, це його нервовозбуджений стан. Пані Леоні, скажіть, будь ласка, приймав чи приймає Ваш колишній чоловік якісь заборонені препарати?

- Коли ми були одружені, я цього не помічала. Але ми з ним вже не живемо разом певний час. Тому мені важко сказати.

- Треба, щоб він здав аналізи. Хоча тут, у відділку, він знаходиться більше двадцяти чотирьох годин, майже дві доби. Тому всі препарати могли вже зникнути з його крові.

- Ми зробимо забір, сеньйоре Романо. Чи можете Ви підтвердити, що сеньйор Леоні не божевільний? Чи те, що він плутається, може бути виявом, як Ви сказали, нервовозбудливого стану?

- Уявіть собі ситуацію, коли Ви з кимось розмовляєте, сеньйоре Альберті, а Вам ця людина відверто бреше. Головна умова: +- Ви точно знаєте, що її слова – це неправда. За якими ще ознаками Ви можете зрозуміти?

- Голос, міміка, жести.

- Ось. Тепер щодо сеньйора Альберті. Коли я кажу, що він плутається у своїх показах, я маю на увазі, що він не може гарно збрехати. Поганий актор. Напевно, коли сеньйор Леоні розмовляв з Вами, тоді він був більш впевнений в тому, що він говорить. А коли до нього прийшов лікар, який може діагностувати розлад особистості, якось запал в нього зник. Тому робіть висновки самі. Але я зроблю заключення і підтверджу, що сеньйор Леоні здоровий та осудний.

- Дякую, лікарю. В мене більше питань немає. Алісо, у Вас?

- Скажіть, сеньйоре Романо, чи Марчелло згадував мене чи нашу дитину хоча б раз?

- Він говорив декілька разів про якусь Розалію. Що йому дуже треба повернутись до неї.

- Ви не запитали, хто це?

- Запитав, звісно. Але Марчелло сказав, що це його особисте.

- Особисте… А прізвище він її випадково не назвав?

- Ні. На жаль, більше нічого.

- Дякую, лікаре. Якщо будуть потрібні Ваші послуги ще раз, ми з Вами зв’яжемось.

- На все добре, сеньйоре Альберті, пані Леоні.

Лікар пішов. А у повітрі незримо повисло ім’я: РОЗАЛІЯ.