Розділ 10

- Алісо?

- Що?

- Що Ви збираєтесь з ним зробити? Я маю на увазі, з Майклом? Він Ваша права рука…

- Хвилюєшся за Майкла, Амеліє?

Сходами вони вже пройшли п’ять поверхів. Залишилось стільки ж.

- Ні. Просто цікавлюсь.

- Пані Леоні?

- Що, сеньйоре Альберті?

- Чому Ваше ательє – це багатоповерхова будівля?

- Що, вже стомились? Я думала в поліції працюють треновані сильні чоловіки.

- Ви не помилились, Алісо. Але чи справді вся будівля належить Вам? І нащо стільки поверхів простому ательє?

- В спадок отримала. Все законно – можете перевірити. А десять поверхів… Якщо цікаво, розкажу:

1. Рецепшен, гостьові вбиральні, гардероб.
2. Магазин, галерея.
3. Підготовче виробництво, службові вбиральні, столова-1.
4. Експериментальний цех.
5. Система безпеки, службові вбиральні, столова-2.
6.  Розкрійний цех.
7. Швейний цех.
8. ІТ-відділ, службові вбиральні, столова-3.
9. Подіум, примірочні, гримерки.
10. Конференц-зала, кабінет директора та приймальня.

Ще питання, сеньйоре Альберті?

- Ні. Жодного. Дякую за пояснення, Алісо.

Поки Аліса перелічувала всі поверхи свого ательє та їхні наповнення, всі троє вже дійшли до останнього, десятого поверху.

- Далі лише вихід на дах. Якщо Вам, сеньйоре Альберті, не цікаво, що знаходиться на даху, ми можемо йти прямо до конференц-зали.

- Алісо. Дуже прошу без сарказму.

- Це іронія, пане слідчий. Треба розрізняти стилістичні прийоми в такому віці.

- Пані Леоні, Ви здається забуваєте, що розмовляєте з представником закону.

- Вибачте. Це нервове.

В коридорі, який вів до конференц-зали та адміністративних кабінетів, нікого не було.

- Дивно. Де Катрін?

- Мала бути тут, пані Леоні.

Відчинився ліфт, і звідти вилетіла молода дівчина з візком, повним напоями та їжею.

- Катрін?!

- Боже!

Дівчина спіткнулась та перевернула візок.

- Пані Леоні? Це Ви? Дякувати Богу, Ви – живі!

- Я буду жити довго та щасливо – люди стільки разів подумали, що я померла. Дякую. Катрін, нащо було стільки їжі і, головне, де ти взяла стільки алкоголю?

- Вибачте, я все оплачу. Я просто Вас побачила…

- Катрін, дихай, заспокійся. Ще раз: куди ти везла стільки всього?

- В конференц-залу. Там наш бухгалтер та Ваш заступник, і ще якийсь чоловік, такий нахабний, чесне слово. Він мене… прямо по п’ятій точці…

- Амеліє, відведи Катрін в їдальню. Попийте чай, відпочиньте. Я сама тут впоралась. Сеньйор Альберті, Ви підете зі мною?

- Так, мені вже самому цікаво стало.