Розділ 9

- Ви розумієте, що це абсурд?!

- Що саме?

- Те, що Ваш колишній чоловік вирішив забрати ательє собі. Принаймні Ви так вважаєте. І те, що відповідно до слів Вашої помічниці, сеньйор Леоні зустрічався з бухгалтером та заступником – це ще ні про що не говорить.

- Він повідомив всім в компанії, що я померла. Лише людина, яка була вчора в лікарні і, головне, знала про вибух мого автомобіля, могла таке сказати.

- Щодо цього ми будемо робити провадження. Але решта – це все ваші домисли та упередження. Я можу зрозуміти Ваше ставлення до колишнього чоловіка, але…

- Послухайте, я лише прошу, щоб зі мною хтось пішов з Ваших працівників. Не вірите мені – добре, моїй помічниці – тим паче. Але якщо свідком махінацій мого чоловіка стане представник закону – то, можливо, Ви повірите!

- Пані Леоні, заспокойтеся. Я Вас дуже прошу.

- Мені потрібна допомога. Будь ласка.

- Знаєте, в мене буде обідня перерва – і я витрачу її на Вас. Поїду з Вами.

- Ви серйозно? Дякую. Дуже дякую.

- Тільки, якщо я не побачу там нічого, що суперечить закону, я маю право оштрафувати Вас за наклеп.

- Впевнена, що цього не буде.

Сеньйор Альберті та Аліса поїхали в ательє. Дорогою вони не розмовляли.

Сеньйор Альберті сприймав це все як розвагу. Він не вірив словам Аліси. Для нього вона була ще однією жінкою, ображеною на колишнього чоловіка. Він вже зустрічав таких – вони здатні на все, аби помститись колишньому. Крістофоро Альберті не ставився упереджено до жінок – він їх просто не розумів. Як можна побиватись за тим, хто зрадив? Нащо намагатись привернути хоч якусь увагу того, хто до тебе зневажливо ставиться? Він не розумів.

В ательє вони приїхали майже о другій. Аліса нервувала. Амелія зустріла їх біля чорного входу.

- Привіт, Амеліє.

- Пані Леоні, вони вже всередині. Катрін понесла їм каву та чай. Вам варто піднятись бічними сходами. А це хто?

- Це сеньйор Альберті.

Крістофоро потис руку Амелії, а вона у свою чергу зашарілась.

- Мене звати Крістофоро Альберті, я слідчий. Але в мене зараз обід…

- Дуже приємно! Я Амелія, помічниця пані Леоні.

Аліса підвела очі до неба. Її цей обмін лестощами був ні до чого.

- Можеш і не залишитись помічницею, якщо не поквапимось.

- Так, так, йдемо.

Вони всі троє пішли на сходи. Чим вище вони піднімались, тим неспокійніше було Алісі.