Розділ 2

Я їхала в таксі і думала над словами Майкла. Чому він ненавидить Марчелло? Кожен день з моменту весілля я тільки й чую, який мій чоловік поганий. Але ж він не поганий, якщо я вийшла за нього заміж, чи не так? Так, він не такий самовпевнений, як той самий Майкл, не такий балакучий, не такий розкутий на людях. Так, в Марчелло, як у всіх людей, є свої недоліки. Але ж він мій Марчелло. Мій чоловік. Мій відповідно до закону і за покликом серця. І я дуже хочу додому, до нього. Я скучила. Зазвичай він сам мене зустрічає з аеропорту, але не сьогодні. Ми часто літаємо по різним країнам, то закуповуючи матеріали для пошиву колекцій, то налагоджуючи зв’язки з постачальниками фурнітури, то заключаючи контракти на продаж партій одягу Будинку Моди «Аліса» в місцеві крамниці. То ж Марчелло вже звик, що його дружина часто не буває вдома. Чи це правильно? Не знаю. В Інтернеті багато хто пише, що дружина та чоловік мають якомога більше часу проводити разом, а хтось спростовую це, кажучи, що в кожного має бути власний простір. В нас в сім’ї власного простору вдосталь, можливо навіть забагато. Тому я прийняла для себе рішення, що деякий час замість мене у відрядження буде їздити хтось з акціонерів. Треба їм теж чимось корисним зайнятись. Тим паче, що в мене є дуже приємна звістка для Марчелло. Вже не дочекаюсь, коли скажу йому. Хочу побачити його вираз обличчя. Таксі зупиняється біля під’їзду. В нас був пізній рейс, тому на вулицях вже майже ніч. Я сподіваюсь, Марчелло вдома. Він в принципі працює з дому, але інколи його друзі виманюють подивитись футбол в барі. Італійці дуже люблять цей вид спорту. Я не розумію цю гру, може, тому, що я не італійка.

- Марчелло? Ти вдома? Я приїхала. Де ти?

- Привіт, Алісо.

Я пройшла по коридору, залишивши валізу біля дверей. Мені дуже хотілось пити, тому я пішла на кухню. Моя чашка чомусь стояла в закритій кухонній шафці, хоча я завжди залишаю її на столику недалеко від раковини. Марчелло зайшов на кухню. До цього його голос лунав з вітальні. Тримаючи чашку в лівій руці і чайник в правій, я почала наповнювати водою чашку.

- Алісо, я зустрічаюсь вже певний час з моєю колишньою одногрупницею. Я все вирішив для себе. Завтра я подам заяву на розлучення.

Я відчула, як в мене почали мокнути ноги. Чашка переповнилась водою - і вода почала стікати до долу.

- Чого ти мовчиш, Алісо?

Тому що тобі вдалось мене вбити трьома реченнями. Але цього вголос я не скажу. Я нічого в голос не скажу. Не зможу. Тримаючи в руках свою чашку я розвернулася і пішла до вхідних дверей. Там досі стояла моя валіза.

- Так нічого і не скажеш, Алісо?! Ти завжди така! Вся в собі - творча натура! Більше ніхто і нічого тебе не цікавить, окрім лахміття! А поряд з тобою живі люди!

Вже біля дверей я згадала, що в моїй чашці дуже багато води. То ж я вирішила її вилити. Марчелло вдало підійшов достатньо близько до мене. Я вилила йому воду на голову. Всю воду з чашки. Потім взяла валізу і вийшла з квартири. Я вирішила викликати таксі вже на вулиці. Мені неприємно було залишатись ще якийсь час з моїм вже майбутнім колишнім чоловіком наодинці. Як він не розуміє, чому я мовчу?! Коли хтось помирає, хіба люди щось говорять?! Ні, люди мовчать. Тому що смерть любить тишу. А сьогодні сталась моя маленька смерть.