Розділ 1

2,5 місяці тому

- Я не відчуваю ані ніг, ані спини.

- Скільки ми летіли?

- Двадцять годин.

- Я думала довше.

- Ну, плюс час на пересадку.

- Нехай. Дві години не шкода, аби провести час у Парижі. Побачити Париж…

- І головне зараз не померти від втоми.

- Ти куди поїдеш?

- Додому. Марчелло має мене чекати.

- До чоловіка додому – ідилія.

- Не зуроч. Дуже тебе прошу.

- Алісо, досить вірити у ці всі казки!

- Що ти маєш на увазі, Майкле?

- Я думаю Марчелло не для тебе.

- Занадто гарний?

- Боже, коли в тебе нарешті з’явиться хоча б трішки гордості та відчуття самоповаги.

Майкл шумно поставив валізу біля входу в аеропорт. Ми з ним тільки-но вийшли з будівлі і побачили, що йде сильна злива.

- Треба викликати таксі чи чекати автобус. Я самостійно не поведу автомобіль в таку погоду.

- Чого ж твій такий весь з себе чоловік не приїде і не забере додому?

- Майкле, досить! Мені вже це набридло. З того моменту, як я вийшла заміж, не пройшло й дня, аби ти мені не сказав щось погане про мій вибір. Я вийшла заміж за Марчелло – все, крапка. Ти мене заміж не кликав? Не кликав. Отже, і не тобі мені розказувати, що мені робити з моїм шлюбом.

- А ти б погодилась? Вийти за мене заміж?

- Розмову завершено. Мене чекає таксі. Чао.

Я побігла до свого таксі, прикриваючи голову сумкою. Сумка не врятувала – я промокла наскрізь.

- Дякую, що так швидко приїхали. Погода нестерпна.

- Вперше в Турин прилетіли?

- Ні. Чи не могли б Ви увімкнути підігрів? Мені дуже холодно.

- Так, звісно. Не проти радіо?

- Ні, з ним навіть краще.