За вікном йде дощ. А через годину вже буде сонце сяяти. Погода змінюється так само, як мій настрій. Вже місяць я знаю, що вагітна. Вже місяць, як я офіційно розлучена. Ніхто з мого оточення не знає ні про те, ні про інше. Окрім колег з роботи, в мене немає знайомих, друзів чи рідної душі. Але я не можу заперечувати той факт, що деякі з моїх співробітників є гарними слухачами. Не знаю, що є причина цьому більше: заробітна платня чи все ж таки прихильність до свого керівника. Я власниця Будинку Моди «Аліса», названий моїм іменем. Скромність в наш час ні до чого. Скромність робить людину слабшою в очах оточуючих. Коли ти маєш власну компанію, несеш відповідальність за всіх співробітників, ведеш перемовини та ставиш підпис на всіх колекціях, – скромність може зашкодити.
- Алісо!
В мій кабінет забігла Луїза, моя секретарка. Зазвичай вона такої поведінки собі не дозволяє.
- Що сталось, Луїзо?
- Марчелло… Ваш чоловік, Алісо…
- Що таке? Говори нарешті!
- Він потрапив в аварію!