Глава 17

Алісині будні знову покотились звичною колією. Кілька днів після розриву стосунків з Мартіном, дорогою додому - з роботи, чи дорогою з дому на роботу - її охоплював страх. Страх зустрітися з ним. Аж смикалася, коли дорогою повз проїжджав автомобіль срібного кольору. Проте Алісина впевненість у правильності свого вчинку міцніла щодня і переляк при згадці про ймовірну зустріч з колишнім коханцем наче минувся.

Тепер основними для неї були: дім, робота, розмови й кохання з Віктором. А ще - планування спільного відпочинку на вихідних. 

У перші дні тижня, що йшов після розриву з Мартіном, Аліса намагалася не згадувати про нього, про його дружину. Про те, що вони обоє знають про її зраду. Перебуваючи на кухні, спеціально не дивилася у вікно. На вулиці теж в сторону судсідського будинку не озиралася. І те, що ні їй, ні Віктору не траплялося з сусідами здибатися, теж допомагало не згадувати недавнє минуле. Аліса шліфувала своє життя до блиску. Ніякі підозри, розмови за плечима,  не мали його тепер затьмарити. А минуле, вона дуже на це сподівалася, взагалі нарешті залишилося у минулому.

Вільні години, щоб не думати зайве, жінка намагалася обов’язково чимось зайняти. Бралася до прибирання у будинку чи готування їжі. Та якось так з дня у день ставалося, що будь-яка робота завершувалася, майже  не розпочавшись.

Аліса щодня відчувала себе все більше й більше виснаженою. Усе, що планувала зранку, перетворювалося протягом дня у мрію доповзти до ліжка і хоча б трохи поспати.

Скільки разів сама собі говорила, що влягається у ліжко на трошки, перепочине лиш секунду, а в результаті − спала по кілька годин ще за дня. А потім спроквола прокидалася, не зовсім розуміючи, як так сталося, що вона заснула. Віктор, який вже встигав повернутися з роботи, зазвичай вже закінчував прибирати, чи готувати їжу, чи просто замовляв готові страви для них обох.

І якщо вдень їй постійно хотілося спати, то вночі ситуація була прямо протилежною. Аліса ніяк не могла заснути. Крутилася, вертілася і все частіше починала згадувати про Мартіна. Ця згадка кожного разу навалювалася на неї важким каменем, змушуючи серце від сорому й хвилювання битися частіше.

Віктору жалілася на свій дивний стан. Він, певна річ, сам помічав це, тому й намагався допомогти Алісі  коли міг і як міг.

− То в тебе авітаміноз, мабуть, − заспокоював. Купляв фрукти, які Алісі дивно й неприємно пахли. Від яблук чула затхлість. Апельсин віддавав дешевим одеколоном. Їсти було неможливо. В такі моменти Алісі так було себе шкода, що могла навіть заплакати.

І тут вона зі здивуванням помітила ще одну річ. Крім сонливості до її дивного стану й справді додалися сльози. То стало проблемою номер два − плакати просто так. Вартувало їй зранку вгледіти, що за вікном не така погода, якої вона очікувала, й на очі відразу навертались сльози.

Та найбільша трагедія, що змусила Алісу проридати ридма до пізнього вечора, сталася в першу суботу тижня без Мартіна. Вона у той день надумала романтичну вечерю й, на диво, із завзяттям взялася готувати. Попросила Віктора купити ананас. Вичитала, що він є афродизіаком. А в романтичній вечері без цього ніяк. 

Трагедія була в тому, що Віктор купив не свіжий ананас, а консервований, порізаний кільцями.

Того вечора до романтичної вечері не дійшло. Аліса розгнівалася, накричала на Віктора й звісно, що вмилася слізьми. Як Віктор її не заспокоював, нічого не допомогло. Так і заснула в сльозах.

Після випадку з ананасом Аліса занепокоїлися не на жарт. З нею коїлося щось дивне. Досі до різких перемін настрою Аліса схильною не була. Спочатку жінка подумала, що такий стан у неї перед місячними. Ще й хвилювало, що місяць закінчувався, а місячних не було.

На роботі у вільну хвилинку залізла в Інтернет і завдяки пошуковій системі Гугл вичитала, що, скоріш за все, у неї не все в порядку зі щитоподібною залозою. Принаймні усі симптоми вказували на те, що Аліса або вагітна, або у неї проблеми саме з цією залозою.

Ця інформація впевнила Алісу у тому, що вона хвора. Про вагітність і не думала, але здоров’я понад усе. Записалася в приватній клініці на огляд до ендокринолога й в обідню перерву поїхала туди.

Ендокринолог направила до гінеколога. А там Аліса почула приголомшливу звістку: «Ви вагітні»

Аліса дивилася на лікарку, що видала такий вердикт, як на клоуна в цирку. Навіть смішно стало. Уточнила, пирхнувши зі сміху, чи лікарка впевнена у цьому, бо взагалі то в неї не може бути дітей.

Лікарка була впевнена. Термін незначний, проте жодних сумнівів. Одразу й розписала, що Алісі робити далі.

Аліса вийшла з клініки мов чужими ногами. Йшла до автомобіля так обережно, наче як боялася, що розіб’ється. Вона й досі не вірила тому, що в ній є нове життя. Як могло так статися? І те, що сталося, хіба не Боже чудо? Чим вона заслужила таке щастя? А може це неправда?

Жінка сіла в автомобіль і вже звикло розплакалася. Гладила себе по животі, дивилася на нього так, ніби вона вже от-от має народжувати.

Обідня перерва добігала кінця, а Аліса й далі сиділа в автмобілі, припаркованому на стоянці біля клініки.

− Треба подзвонити Віктору, − витираючи сльози, пробурмотіла. Однак одразу й передумала. Скаже ввечері. Хай для нього це буде сюрприз.

Завела двигун й обережно виїхала на дорогу. Тепер їй було смішно вже з самої себе. Зі своєї обережності. Як же швидко у ній прокинулося материнське чуття, яке стільки років у собі нищила. Неймовірно! У неї буде дитина. у них з Віктором буде дитина!