Глава 17

Алісині будні ввійшли у звичну колію. Ще кілька днів після розриву стосунків з Мартіном, дорогою додому - з роботи, чи дорогою з дому на роботу - її охоплював страх. Страх зустрітися з ним. Аж смикалася, коли дорогою проїжджав автомобіль срібного кольору. Проте Алісина впевненість у правильності свого вчинку міцніла щодня і переляк при згадці про ймовірну зустріч з колишнім коханцем наче минувся.

Тепер основними для неї були: дім, робота, розмови й кохання з Віктором. А ще - планування спільного відпочинку на вихідних. 

У перші дні тижня, що йшов після розриву з Мартіном, Аліса намагалася не згадувати про нього, про його дружину. Про те, що вони обоє знають про її зраду. Перебуваючи на кухні, спеціально не дивилася у вікно. На вулиці теж в сторону судсідського будинку не озиралася. І те, що ні їй, ні Віктору не траплялося з сусідами здибатися, теж допомагало не згадувати недавнє минуле. Аліса шліфувала своє життя до блиску. Ніякі підозри, розмови за плечима,  не мали його тепер затьмарити. А минуле взагалі нарешті залишилося у минулому.

Вільні години, щоб не думати про зайве, жінка намагалася обов’язково чимось зайняти. Бралася до прибирання у будинку, чи готування їжі. Та якось так з дня у день ставалося, що будь-яка робота завершувалася, навіть не почавшись.

Аліса щодня відчувала себе все більше й більше виснаженою. Усе, що планувала зранку, перетворювалося протягом дня у мрію доповзти до ліжка і хоча б трохи поспати.

Скільки разів сама собі говорила, що влягається у ліжко на трошки, перепочине лиш секунду, а в результаті − спала по кілька годин ще за дня. А потім спроквола прокидалася, не зовсім розуміючи, як так сталося, що вона заснула. Віктор, який вже встигав повернутися з роботи, зазвичай вже закінчував прибирати, чи готувати їжу, чи просто замовляв готові страви для них обох.

І якщо вдень їй постійно хотілося спати, то вночі ситуація була прямо протилежною. Аліса ніяк не могла заснути. Крутилася, вертілася і все частіше починала згадувати про Мартіна. Ця згадка кожного разу навалювалася на неї важким каменем, змушуючи серце від сорому й хвилювання битися частіше.

Віктору жалілася на свій дивний стан. Він, певна річ, сам помічав це, тому й намагався допомогти Алісі  коли міг і як міг.

− То в тебе авітаміноз, мабуть, − заспокоював. Купляв фрукти, які Алісі дивно й неприємно пахли. Від яблук чула затхлість. Апельсин віддавав дешевим одеколоном. Їсти було неможливо. В такі моменти Алісі так себе ставало жаль, що могла навіть заплакати.

Вона зі здивуванням помітила ще одну річ. Крім сонливості до її негативного стану додалися сльози. То була проблема номер два − плакати просто так. Їй вартувало зранку вгледіти, що за вікном не така погода, якої вона очікувала, й на очі відразу навертались сльози.

Та найбільша трагедія, що змусила Алісу проридати ридма до пізнього вечора, сталася в першу суботу тижня без Мартіна. Вона у той день надумала романтичну вечерю й, на диво, із завзяттям взялася готувати. Попросила Віктора купити ананас. Вичитала, що він є афродизіаком. А в романтичній вечері без цього ніяк. 

Трагедія була в тому, що Віктор купив не свіжий ананас, а консервований, порізаний кільцями.

Того вечора до романтичної вечері не дійшло. Аліса розгнівалася, накричала на Віктора й звісно, що вмилася слізьми. Як Віктор її не заспокоював, нічого не допомогло. Так і заснула в сльозах.

Після випадку з ананасом Аліса занепокоїлися не на жарт. З нею коїлося щось дивне. Досі до різких перемін настрою Аліса схильною не була. Спочатку жінка подумала, що такий стан у неї перед місячними. Ще й хвилювало, що місяць закінчувався, а місячних не було.

На роботі у вільну хвилинку залізла в Інтернет і завдяки пошуковій системі Гугл вичитала, що, скоріш за все, у неї не все в порядку зі щитоподібною залозою. Принаймні усі симптоми вказували на те, що Аліса або вагітна, або у неї проблеми саме з цією залозою.

Ця інформація впевнила Алісу у тому, що вона хвора. Про вагітність і не думала, але здоров’я понад усе. Записалася в приватній клініці на огляд до ендокринолога й в обідню перерву поїхала туди.

Ендокринолог направила до гінеколога. А там Аліса почула приголомшливу звістку: «Ви вагітні»

Аліса дивилася на лікарку, що видала такий вердикт, як на клоуна в цирку. Навіть смішно стало. Уточнила, пирхнувши зі сміху, чи лікарка впевнена у цьому, бо взагалі то в неї не може бути дітей.

Лікарка була впевнена. Термін незначний, проте жодних сумнівів. Одразу й розписала, що Алісі робити далі.

Аліса вийшла з клініки мов чужими ногами. Йшла до автомобіля так обережно, наче як боялася, що розіб’ється. Вона й досі не вірила тому, що в ній є нове життя. Як могло так статися? І те, що сталося, хіба не Боже чудо? Чим вона заслужила таке щастя? А може це неправда?

Жінка сіла в автомобіль і вже звикло розплакалася. Гладила себе по животі, дивилася на нього так, ніби вона вже от-от має народжувати.

Обідня перерва добігала кінця, а Аліса й далі сиділа в автмобілі, припаркованому на стоянці біля клініки.

− Треба подзвонити Віктору, − витираючи сльози, пробурмотіла. Однак одразу й передумала. Скаже ввечері. Хай для нього це буде сюрприз.

Завела двигун й обережно виїхала на дорогу. Тепер їй було смішно вже з самої себе. Зі своєї обережності. Як же швидко у ній прокинулося материнське чуття, яке стільки років у собі нищила. Неймовірно! У неї буде дитина. у них з Віктором буде дитина!