Глава 16

Аліса прокинулась першою, звела очі убік, на сплячого чоловіка. Віктор навіть не ворушився, лиш тихо посапував. Жінка глипнула на годинник. Чоловік вже точно спізниться на роботу. Вона, звісно, теж.  Та, зазвичай, до її спізнень усі на роботі вже давно звикли. А от спізнення Віктора з його пунктуальністю та відповідальністю перед студентами – то прикра річ. Першою чергою для нього самого.

Підсунулася до чоловіка й прошепотіла йому біля вуха:

− Вікторе, вставай! Половина восьмої!

Він щось простогнав, відвернувся, накрився ковдрою з головою. Аліса усміхнулася. Здавався зараз малою дитиною. А вона ж попереджала його, що вино буде зайвим. Особливо на ніч і для людини, яка п’яніє навіть тоді, коли алкоголь просто нюхає. Подумала, що коли він прокинеться, обов'язково поговорить з ним про вчорашній вечір. 

Підвелася, на своєму мобільному налаштувала будильник так, що мав за хвилину задзвонити. Поклала телефон на підвіконня, якомога далі від ліжка й пішла на кухню. Не встигла зготувати собі каву, як зі спальні залунав гучний рок. Музика будильника була та, що треба, для того, щоб миттю прокинутися. Вікторів крик прозвучав майже одночасно з будильником. Аліса вже вголос підсміювалася. Через хвилину Віктор влетів до кухні з криком, що він спізнюється, випив Алісину каву й зник у ванній. Звідти долинув гуркіт. Віктор, поспішаючи, чимось гепнув об підлогу.

− Ти там живий? − Аліса з заново наповненим кавою горнятком у руках підійшла до дверей ванної. Віктор запевнив, що з ним  все гаразд.

− Ясно. Буду  сподіватися, що це не мої креми для обличчя, − Аліса то вже буркнула собі під ніс й повернулася на кухню. Спокійно допила каву. По її підрахунках, вона на роботу мала спізнитися всього лиш на пів години. У Віктора робочий день вже розпочався. Йому складніше.

Віктор, наче втілюючи в реальність її думки про складнощі, вилетів голий з ванної, послизнувся у коридорі й, смачно лайнувшись, зник у спальні. Аліса хмикнула. Голий, схарапуджений чоловік зранку – картина комічна, однак досить сексуальна, як не крути. Та про ранковий секс не могло бути й мови. Аліса зітхнула. Останнім часом звички їхньої сім’ї мінялися, і то не в кращу сторону. Добре, що чоловік, вибігаючи з дому, хоч поцілував її. От і все, що з сексу на ранок. А про те, щоб поговорити, й мови нема.

Жінка ще трохи поспостерігала, як Віктор метушився на подвір’ї, відчиняючи ворота й потім  гараж. Коли нарешті поїхав, взялася за себе. Після прохолодного душу втерла у шкіру молочко з трояндовим запахом. Одягнула мереживну білизну яскравого червоного кольору. Покрутилася перед дзеркалом.

«Стоп! Алісо, а для кого так виряджаєшся?» − заворушилося сумління. Почала собі говорити під ніс, що вона в себе одна. Чому б не бути красивою від кінчиків волосся на голові до кінчиків пальців на ногах. 

Та самозапевненням, що не обов’язково чоловік має бути причиною того, що жінка одягає відверто сексуальну білизну, не змогла від себе приховати правду. Бо то був не такий випадок. Вона зараз вдягла  викличну білизну саме для Мартіна.

Хоч Аліса й боялася зустрічі з Мартіном, проте якась частина її душі цієї зустрічі бажала понад усе. Й схоже було на те, що зранку ця частина поки переважала всі решту розумні доводи. 

Аліса, знервована здогадкою, різко зняла мереживні трусики й ліфчик, знайшла у комоді найпростішу білизну, котру навіть вдома рідко одягала,  й натягла її на себе. Вкотре запевнила себе, що стосунки з Мартіном в минулому. І якщо раптом щось буде йти не так, як вона запланувала, тоді думка про нечепурні трусики мала її спам’ятати. Далі в хід пішли невагомі блакитні джинси - скіні й блуза типу  оверсайз на короткий рукав. Непогано.

Нарешті зібралася. Вийшла на вулицю, з насолодою  вдихнула свіжого, із запахом мокрої землі, повітря.

Злива вчора пройшлася не на жарт. Ще й досі на нерівному асфальті калабані брудним блиском виїдали очі. І це після такої спеки, коли довкола все  хрумало від сухості. 

Зате тепер повітря від чистоти аж скрипіло. Аліса неквапно роззирнулася довкола. Краєм ока спостерегла, що у сусідів на подвір’ї пусто. Мабуть, ще спали. Куди їм поспішати.

Їй подумалося, що непогано було б мати таку роботу, як у Мартіна. Його продуктивність не залежала від безпосередньої присутності на робочому місці. Основне, щоб під рукою був потужний комп’ютер. Ну та не всім так щастило.

Дорогою Аліса взялася  без поспіху планувати робочий час. Зателефонувала кільком клієнтам, домовилася з кожним про зустріч. Аудит фінансової діяльності фірм, що їм належали, завершено. Лиш в одного клієнта були проблеми з документами, то Аліса залишила зустріч з ним наостанок робочого дня. Задоволена собою, жінка повернула в черговий провулок й різко пригальмувала. В кількох метрах попереду, біля припаркованого на узбіччі автомобіля, стояв Мартін.

Перше, що подумалося Алісі: «Що він тут робить? Ми ж домовилися на вечір!» Та відповідь вона вже знала. Його спонтанність продиктована тим, що ввечері, заздалегідь знаючи про зустріч, вона  просто – на просто могла від нього втекти. Він точно так думав. І не факт, що він помилявся.

Аліса, хвилюючись, проїхала повз й теж припаркувала на узбіччі автомобіль. Назовні не виходила. Подумала, що якщо Мартін так хоче зустрічі, хай сідає в її автомобіль. До нього вона точно не сяде. Швидко оглянула своє відображення у дзеркалі. 

"Просто щоб знати, що зі мною все гаразд, а не тому щоб йому сподобатися" - намагалася себе переконати.