Глава 14

Віктор так і не поцікавився в Аліси, що стало причиною для того, щоб дружина так напилася. Зранку наступного дня сам зготував сніданок, заварив каву й підсунув горнятко з гарячим напоєм Алісі, що на пів сонно спостерігала за ним, сидячи за столом у тій же кухні. Від сніданку Аліса відмовилася. На їжу навіть дивитися не могла. А от за каву чоловікові була вдячна.

– Може мені не піти сьогодні на роботу? – приречено спитала у Віктора, радше не очікуючи на його відповідь. Підперла голову обома руками, вдихаючи аромат кави. В голові гуло, як у вулику з бджолами. Кавовий запах потроху в’їдався їй в ніздрі й пити напій раптово перехотілося. Нудота підступила до горла, від чого жінка поморщилася. Попросила Віктора, щоб налив їй води.

Віктор усміхнувся. Порадив дружині все ж зібрати себе до купи й з’явитися на роботі вчасно. Подав їй склянку з водою, й поки Аліса зітхала та охала, сьорбаючи воду, якої їй теж тепер не хотілося, швидко доїв свій сніданок, випив каву та поїхав в університет. Студентам не можна показувати поганий приклад, кинув на прощання. Ідеальний у всьому, що тут скажеш.

Аліса усміхнулася про себе. Вперше не відчула злості, вкотре зауважуючи  правильні вчинки чоловіка. Та за кілька хвилин, таки через силу п’ючи каву, вона посмутніла. Дійшло, що Віктор не поцілував її на прощання.

Аліса не могла точно пригадати, чи було таке, щоб він ось так їхав на роботу без цілунку в її щоку. Здалося, що ні.

«Певно через те, що я сьогодні таке нещастя» − Аліса ще раз зітхнула й попленталася у спальню вдягатися. Однак не встигла навіть відчинити шафу, бо довелося повертатися на кухню за телефоном. Дзвінок раптово порушив тишу. Телефонував Віктор.

– Алю, кохана, я забув тебе поцілувати! Пробач мені! Ввечері надолужу, − схвильований голос у трубці. Аліса знову заусміхалася, слухаючи вибачення чоловіка. Це ж як їм обом синхронно вдалося подумати про одне й те ж! Хіба це не диво? А Віктор, виявляється, теж умів говорити слова вибачення!

Аліса запевнила Віктора, що все гаразд, нема за що вибачатися, однак, якщо він наполягатиме, то ввечері вона готова знову до його вибачень і весело попрощалася.

Розмова з чоловіком підбадьорила набагато краще, аніж вранішній душ та гірка кава.

Жінка намагалася не звертати уваги на погане самопочуття. Швидко зібралася на роботу. На вулиці свіже ранкове повітря теж допомогло по своєму. Розтуманило їй голову. Вже дорогою, проїжджаючи повз сусідський будинок, вона подумала, що вперше не поцікавилася зранку, що там у сусідів. І навіть не подивилася у вікно в надії, що вгледить на подвір’ї Мартіна. Та що там казати, вона про нього зранку навіть не подумала!

«Алісо, то прогрес!» − похвалила сама себе. З гнітючим відчуттям їй згадувалося всю дорогу те, що вона коїла останніх два місяці.

Не могла зрозуміти, як так сталося, що повважала Мартіна другим Мареком і заради нього зрадила чоловіка. Як можна було замінити перше кохання, яке до того ж вже давно у минулому та сім’ю на ось таке не зрозуміло що?  Невже для цього було достатньо лиш зовнішніх ознак. Тепер Аліса ясно бачила у Мартіні всі його недоліки. Він егоїстичний не тільки у сексі, а й у всьому. Марек таким не був. Єдине, що втішало жінку, це те, що нездорові стосунки з Мартіном протривали недовго. Ніхто окрім неї та нього про них не дізнався досі. А так, як надалі Аліса не мала наміру продовжувати таємні зустрічі, то про те, що було, ніхто й не здогадається.

«Тепер з цим покінчено!» − запевнила себе. Знала, що цього разу запевнення не даремні. Не буде з ним більше зустрічатися. Чи щось ще. Хоча десь підсвідомо все ж таки клубочилися сумніви: а якщо вона при зустрічі з Мартіном не втримається? 

Та щоразу, коли таке приходило їй на думку, Аліса миттю згадувала слова Каті й уява знову й знову малювала картину, на якій Мартін тягне Катю до автомобіля - щоб завезти ту в лікарню й  змусити зробити аборт. Ні, вона втримається. Бо пам’ять про Марека не можна так зганьбити.

«Хоча б надалі не зганьбити! Бо я до цього часу що робила? Правильно – змішувала цю пам'ять з болотом» − тут же осікла свої думки. Розуміла, що свій ганебний вчинок нестиме з собою до кінця життя. Але нести буде вона, а Віктор про це знати не буде.

«Я ж зможу колись забути! Точно зможу! Все у мене в сім’ї буде гаразд!»

***

Кілька днів і справді все було наче гаразд. Аліса з роботи поспішала додому. Готувала смачну вечерю чоловікові. Кохалася з ним до нестями щоночі. Думки про Мартіна наче відрізало.

Катерина з поля зору знову зникла. Аліса іноді думала, що варто було хоча б зателефонувати сусідці та запитати, чи все у тої гаразд. Проте, щоразу при згадці про Катю, щось неодмінно відволікало її від наміру дізнатися, як справи у сусідки, й вона забувала за дзвінок. Коли ж згадувала, то або було дуже пізно, або дуже рано, або ще щось. 

Врешті Аліса запевнила себе, що вона з сусідкою не особливо й дружила. То для чого зараз щось змінювати.  Тим більше, що вона палко сподівалася, що спалила усі мости,  котрі вели до Мартіна й повернулася у життя, яке було у неї до появи сусідів. Дружба з Катею їй зараз заважала б так думати. То ж і на краще, що стосунки з Катею не матимуть  жодного продовження.

А за кілька днів спокійне життя в Алісиному домі й поза ним зникло. Повертаючись автомобілем з роботи додому, Аліса зауважила позаду себе, на дорозі Мартінів сріблястий мерседес. Серце жінці втекло до п’ят. Та хоч стало страшно, вона відчула знайоме збудження. То було набагато жахливішим, аніж звичайний переляк від несподіваної зустрічі. Зрозуміла, що усі запевнення, які плекала в собі після Катіного візиту, загрозливо захиталися. Ще трохи − зруйнуються вщент. Про те, щоб зупинитися, вийти з автомобіля і повідомити Мартіну, що їхні зустрічі вона вважає помилкою,зараз не могло бути й мови. Аліса відчувала − усі Мартінові недоліки, усі погані розповіді про нього розвіються мов пил, варто буде йому торкнутися її. Тому не вигадала нічого кращого, як збільшити швидкість. Мартін не відчепився. Їхав за нею аж до самого дому.