Глава 13

«Яке ж він чудовисько! Та Марек ніколи б так не вчинив зі мною! Про що я думала взагалі? Як? Як я могла сама себе так обманювати?» − Аліса на кухні заливала окропом чайне листя, що засипала перед тим у скляний заварник. Руки їй тремтіли від огиди до самої себе. Від огиди, яку відчула до Мартіна.

У вітальні сиділа Катя, яка хвилину тому перестала плакати. Чекала на чай, хоч спочатку й заперечувала, стверджуючи, що їй не хочеться нічого. Аліса наполягла. Пропонувала гості вино, та вина у домі не виявилося. Аліса про себе здивувалася. Точно пам’ятала, що в одній з кухонних тумб стояло кілька пляшок. Можливо, Віктор десь їх переставив, подумала й запропонувала чай. Заспокійливий.

Алісі з голови не йшло все те, про що розповіла Катерина. Не знала чим їй тепер зарадити. Якби ж то сталося все раніше, можливо, що вона б якось повпливала на Мартіна. Ну, коли з ним зустрічалася. Але хіба б повпливала? Та й чи Катю можна звинувачувати у тому, що не розповіла їй раніше? Вони ж не спілкувалися майже.

Аліса щиро співчувала сусідці. Катеринина ситуація так була схожа з тією, що вона пережила колись сама.

***

За два дні до Алісиного від'їзду в Україну погода зіпсулася. Дмухав холодний, колючий вітер, небо затягнуло товстими, синьо-чорними хмарами, що клубочилися, штовхали одна одну, гримуче сварилися. Марек тоді повів її дивитися на море у шторм. Аліса дуже хотіла глянути на море в негоду. Марек їй раніше розповідав, що хвилі бувають такі високі й потужні, що навіть дістають до верхніх сходинок, що вели з вулички вниз, на пляж. Бувало й таке, що бетонні триноги, що слугували укріпленням, водою зносило на піщану пляжну смугу. 

Але хлопець запевнив Алісу, що цього разу штормить слабенько. Стояли на верхніх сходинках, любуючись спіненими хвилями. Марекове питання захопило дівчину зненацька:

− Ти купалася у шторм? − теплі руки обійняли її за талію. Він запитав її, майже торкаючись губами вуха, щоб вітер не заглушив слів.  

Вона похитала головою, мовчки заперечуючи.

− А я купався! – він усміхався. Не зрозуміла тієї усмішки. Він що, хизується? Хіба ж можна ризикувати так життям? Злякано зойкнула:

− Справді? Це ж то так страшно!

Алісі так сильно захотілося, щоб його руки обійняли її міцніше. Здалося, що якщо зараз він відпустить її, то станеться щось страшне.

А він розімкнув обійми і з криком: «Ти що! Це круто! Ось дивися!» - помчав сходами вниз.

Серце заколотило їй в грудях, перелякано дивилася на оголену, загорілу, мов мідь, спину. На чорні пасма кучерів, в яких клубочився лютий вітер. Вони все далі і далі від неї. Ось це вже лиш пляма, що біжить пляжем назустріч хвилям.

Що було далі, Аліса пам’ятала мало. Хтось наче шарпнув її за руку, коли вона майже добігла до води, здається її кудись вели. Потім вона йшла сама. Дощ вперіщив так, що за кілька метрів нічого не було видно. Люди бігли до найближчих укриттів. Звідки їх так багато з’явилося? Поки вона стояла з Мареком на сходах, що вели на пляж, нікого не було.

Вдома нікому не розповіла, що сталося. Зачинилася у себе в кімнаті й проплакала до темної ночі. Марно намагалася телефонувати Марекові. Ще спочатку йшли гудки, а потім у телефоні звучав лиш металевий голос, котрий сповіщав, що абонент поза зоною досяжності. Тітка Івга наступного дня під обід сама принесла новину. У дальніх сусідів син, Мареком звали, пропав. Аліса ледь зойкнула. Ніхто з рідні не знав про її зустрічі, то щоб не звернули на неї пильну увагу, довелося вгамувати крик у собі.

Йшли збори. Бабуся з Алісою збирались назад в Україну. Мали сідати на поїзд у Кошаліні ввечері. Аліса сяк так позбирала свої речі в валізу і вийшла на вулицю. Пройшлася до провулка, де в одному із будинків жив Марек. В котрому точно, дівчина не знала. Здогадалася лиш по тому, що біля однієї з огорож припаркувався поліційний автомобіль. Не вірила, що закінчиться все погано. Марек сильний! Він точно не загинув. Він вибрався з води. А ввечері вона з бабусею слухала монотонний стукіт коліс поїзда. Ту-тух-ту-тух… Марек так і не подзвонив.

***

Аліса сама не зчулася, як розповіла Катерині історію свого невдалого першого кохання.

Відчинила Катерині двері з думкою, що сусідка дізналася про її зв’язок із Мартіном і прийшла скандалити. Інакше чого б?

Та Катя мило усміхнулася, привіталася й підняла вгору коробку цукерок. Вона прийшла просто в гості.

− Ти мені пробач, що я нав’язуюся, − вже сидячи у вітальні, Катя нервово смикала оборки сукенки, − мені просто так погано. Розумієш? А сказати нема кому. Батькам такого не скажеш, вони докорятимуть, що сама винна. Мама з татом Мартіна на дух не переносять. А подруг у мене після заміжжя взагалі нема.

Аліса від таких одкровень вирячила очі. Не зовсім второпала, про що Катря. Виявилося все просто і складно водночас. Катерина була вагітна. Тоді, як отруїлася, вона вже про це підозрювала. А як тільки вийшла з лікарні, то одразу зробила тест. Результат позитивний.

− Я спочатку у своєї лікарки дізналася, чи могло отруєння якось нашкодити дитині, але вона мене запевнила, що все гаразд. Мартіну хотіла сюрприз зробити, − шморгала Катя носом, бо вже сльози одна за одною котилися з її очей.

− А Мартін що? – Аліса затамувала подих. Коли Катя говорила про сюрприз вона, Аліса, якраз була з Мартіном. То ось що це! Згадала, що тоді ж, ввечері бачила, як Мартін кудись поїхав після сварки з Катрею.