Глава 12

Якби хтось запитав Алісу: «Чому ти не розлучишся з чоловіком?» − Аліса не змогла б відповісти.

Вже понад місяць вона таємно зустрічалася з Мартіном. Зустрічі не були частими. За місяць їх було лиш п’ять, якщо не порахувати кілька тих, що закінчувалися виключно обідом у кав’ярні. Але усі вони були спонтанними. Мартін ніколи завчасу не попереджав її про них.

Аліса не знала, котрого дня зустрінеться з ним, хоч сподівалася зустрічі щодня. І коли така зустріч ставалася, вона втрачала голову.

У дні тих нечастих зустрічей, вже опісля, жінка намагалася перед Віктором нічим себе не видати. Більше не було зачинених дверей у ванній, невдоволеності, недомовок.

Навпаки, Аліса намагалася уважно слухати чоловіка, який, як завше, розповідав про події на своїй роботі, випитував як справи у неї. Намагалася про своє розповідати багато. Віктор завжди уважно слухав, навіть радив щось. Аліса дякувала, хоч по тому зовсім не пам’ятала про що чоловік говорив.

Не відмовляла Віктору у близькості і, хоч це було дивно, отримувала від чоловікових ласк неймовірне задоволення. Це ж був її ідеальний Віктор. У нього не могло бути по іншому. Як і завжди, уважний до деталей, він думав першою чергою, чи добре їй. Зізнавався у коханні, давав їй відчути, що захистить від усіх незгод, які трапляться на її життєвій дорозі. Аліса тверезо оцінювала свій шлюб. Віктор був Алісиною стабільністю  і втратити цю стабільність Аліса боялася.

А Мартін?

Мартін досі жодного разу навіть не натякнув, що закоханий в неї. Та Аліса й не впевнена була, чи потрібне їй це зізнання. Нічого від Мартіна не очікувала. Не думала, і не мріяла про спільне майбутнє з ним. Для жінки достатньо було, що він просто є десь поруч. Завдяки Мартіну Аліса поринала у минуле. І тих спонтанних зустрічей було достатньо, щоб насолодитися уявною зустріччю з примарним, та досі коханим, Мареком.

***

Єжи мав супроводжувати Алісу під час прогулянок містечком. Так закомандувала тітка Івга. Бабуся теж була не проти. Схоже, що проти була тільки Аліса та ще сам Єжи. Він скривився, коли його матір про це повідомила за сніданком. А все тому, що Аліса зранку знову чкурнула з дому.

Вони з Мареком, як і домовились напередодні, зустрічали схід сонця біля моря. При тім, без попередньої домовленості, палко цілуючись. Аліса, сама того не помічаючи, дозволяла Мареку досліджувати все більше свого тіла. У відповідь невпевненими доторками пестила його. Здавалося, що знають одне одного не кілька днів, а усе своє життя. Марек давав дівчині це відчуття й Аліса зовсім не соромилася своєї необізнаності. Цей схід сонця дівчина воліла запам'ятати на усе життя.

А потім, щоб Алісине зникнення не було помічене, Марек провів її до звичного місця біля трояндового куща. Проводжання перетворилося у щось детективне і смішне. Марек вдавав із себе крутого охоронця, якому потрібно доставити у визначене місце цінний вантаж. Затуляв її собою, проходячи повз поодиноких перехожих. Ті дивилися зачудовано на парочку, не зовсім тямлячи, що відбувається. Марек, прекрасно граючи роль, в уявну рацію шепотів, що об’єкт вцілів, довкола все чисто. Аліса реготала до сліз.

Вже біля куща  довго дякувала хлопцю цілунками за те, що доставив її у визначене місце вчасно. Цілу й неушкоджену. Домовились зустрітися після обіду, й Аліса побігла вуличкою до будинку. Вона була найщасливішою дівчиною у світі. Ох, подруги заздритимуть. Та ні, вона не розкаже. Це була її особлива таємниця.

А за сніданком сталася неприємна розмова з тіткою. Аліса набундючено колупалася вилкою у страві й мізкувала, що має зробити, щоб після обіду Єжи її не супроводжував. Нічого розумного в голову не йшло. Уявила собі, як Єжи буде плентатися слідом за нею та Мареком. Як буде спостерігати, як вони цілуються. Фу! Ні та ще раз, ні! Аліса не хотіла, щоб Єжи взагалі був утаємничений в її зустрічі з Мареком.

На Алісине здивування, все склалося так, що краще й не вигадаєш.

Після сніданку Єжи зайшов до неї у кімнату, спинився у дверях і зневажливо кинув:

− З тебе десятка!

Аліса якраз вляглася на ліжко й збиралася писати повідомлення Мареку про те, яка лажа у неї сталася вдома. Слів Єжи дівчина не зрозуміла, поклала телефон на тумбу і звелася на лікоть.

− Це ти про що?

− Про те, що якщо хочеш, щоб я тебе проводжав тільки до хвіртки, то з тебе десять злотих. Ти собі шаришся по своїх справах, а у мене свої є. Потім зустрічаємось біля хвіртки й разом заходимо в дім. Усікла? Всі задоволені. Ніхто не страждає.

Єжи й далі дивився на неї зневажливо. Іншим разом Аліса за такий погляд вже витурила б його з кімнати. Але зараз не звернула зовсім уваги на це. Єжи знайшов рішення! Чудове рішення! Він, виявляється, зовсім не такий поганий, як вона собі подумала. Аліса, підхопилася з ліжка:

− Згода!

Витягла з гаманця десять злотих і простягнула їх Єжи.

− Мені по обіді треба вийти з будинку. Десь годинка друга,− крижаним тоном, що не терпів заперечень, повідомила Єжи свій план на день.

− Ок! Та май на увазі, що десятка буде за кожен вихід! Зайдеш по мене, − Єжи вхопив гроші, засунув у задню кишеню джинсових штаней і вийшов з кімнати.