Глава 8

На своє перше побачення з Мареком Аліса тоді спізнилася. Забігла після розмови з хлопцем у будинок, а там уже всі довкола столу у вітальні гуртуються. На столі парувала відкрита керамічна супниця. Тітка Івга, колись, у свої дитячі часи, просто Женька, якраз збиралася розливати суп у тарілки.

‒ Чим багаті, тим і раді! Шкода, що ви нас не попередили, ми б приготувалися краще, ‒ зверталася вона до бабусі.

Аліса слухала, як бабуся сипле похвали для супу та слова пробачення для Івги, та думала про своє. Спочатку не мала що вигадати, щоб утекти з-за столу на вулицю. Потім, коли до узгодженої з Мареком години залишилось лиш трохи, нарешті наважилася й шепнула бабусі, що хоче прогулятися вулицею.

Бабуся звісно ж не відпустила. Вголос забідкалася, що дівчинці  самій у незнайомих місцинах не варто гуляти. І запевнення Аліси, що вона пройдеться вулицею всього лиш трошки, зовсім недалеко від будинку,  не подіяли.

Тітка зі своїм чоловіком бабусю одноголосно  підтримали, при тім,  що водночас з тим запевнили, що містечко у них хоч і туристичне, проте дуже тихе й культурне.

‒ Алісо, дитино, ти не переживай. Підеш на прогулянку з нашим Єжи, коли він повернеться з тренування. Він тобі й містечко покаже. Наш Єжи тут все знає як свої п’ять пальців.

Аліса набурмосилася. Вона ще до приїзду сюди знала, завдяки бабусі, що зустрінеться з якимось своїм троюрідним братом, котрого ніколи досі не бачила, та гуляти з ним вона точно не планувала.

Позираючи час од часу на старезного годинника, що чорною плямою ліпився на стіні у вітальні, напружено мізкувала, що їй робити. Коли вже груба стрілка годинника з насмішкою цокнула й перескочила на міліметр вниз від цифри чотири, дівчина не витримала.

‒ Бабцю, можна мені трошки десь прилягти. І помитися б не завадило. Бо я так сильно змучилася, − навмисно не зовсім пошепки, а так, щоб почули всі у вітальні, промовила до бабусі. За якусь хвильку вже бабусі виділи окрему спальню, а Алісі показували ще одну кімнату, у якій вона мала гостювати до кінця відвідин.

«То кімната Єжи, але він поспить у вітальні» - тітка вдоволено обвела кімнату поглядом. Та й зрозуміло чому. В кімнаті стерильна чистота.

«Той Єжи ще той педант. І зануда» ‒ Аліса швидко й недбало викладала на виділену їй у шафі поличку одяг, при тім, що на сусідніх полицях, хтось вискладав свої речі чи не під лінійку. Нарешті дівчина зіпхнула як не будь речі в шафу й прискочила до вікна. Оглянула його, відчинялося легко, правда москітну сітку потрібно було зняти.

Поспіхом обираючи у що перевдягнутися, спинилася на джинсових шортах і майці. Усі плаття в її валізі прим’ялися. А часу на прасування не мала. Тоді з блокнотика, що незмінно валявся у її рюкзаку, вирвала аркуш: «Ба, я все ж таки трошки прогуляюся, не хвилюйся!» - і вже вилазила через вікно у двір.

***

Мареку розповіла про свою втечу так, наче то була одна з її щоденних авантюр. І як же її вразило, коли він щиро сміявся з її розповіді. Алісі здавалося, що вона найкмітливіша, найсміливіша, найдотепніша і ще багато усіляких «най». Як же їй було з ним просто. Вона говорила усе, що спадало на думку, і не боялася виглядати дурною. Бо він дивився на неї так, ніби вона була єдиним вчителем усіх земних філософів.

"Чудове перше побачення біля трояндового куща в кінці однієї з вуличок маленького курортного містечка. Запах троянд у мене завжди буде запахом кохання!» ‒ Аліса усміхалася і йшла за руку з Мареком на пляж. Він повів її до моря, яке вона мала побачити вперше у житті.

Море Алісу вразило. Воно було не таким яскраво-голубим, яким бачила його на світлинах в Інтернеті. Воно було брудно – сірим, та не менш красивим. І трошки лякало своєю безкрайністю. Аліса міцніше вхопилася за Марекову долоню, аж той здивовано на неї глянув:

‒ Боїшся?

Аліса кивнула. Він не засміявся, обійняв її і притиснув до себе. Так і стояли на пляжі. Здається цілу вічність. Аліса вмлівала від того, що все це відбувалося з нею. Що цей вродливий хлопець ось так просто взяв і обійняв її, і не соромився цього й не насміхався з неї. А вона ось так просто стояла, уткнувшись носом йому в груди, наче робила так кожного дня.

"Невже це відбувається саме зі мною!" ‒ їй не вірилося. Так, щоб хлопець не побачив, Аліса вщипнула себе за руку. Стало боляче, але Марек нікуди не дівся. І все одно дівчина не могла дійняти віри тому, що відбувалося.

Марек, розповідаючи їй про містечко, повів її пляжем до дерев'яних сходів, що вели кудись угору. Аліса вже заспокоїлася, з захватом розглядалася довкола. Вражали бетонні триноги, якими був укріплений схил пляжу.

«Для безпеки прибережних будов» − так пояснив їй Марек. Він ще багато чого розповів. Аліса з захватом слухала, хоч трохи заважало холодне повітря. Відчула, що змерзла.

‒ В нас в Україні літо тепліше, ‒ з'їжилася.

‒ Тут же північ. Ми, місцеві моржі, вже звикли, а ти – південна квіточка, ‒ Марек зняв свою футболку й простягнув дівчині, – Вдягни, трошки буде тепліше.