Глава 7

На роботі  Аліса  краєм вуха вислухала сердиту начальницю, якомога впевненіше  пообіцяла тій, що роботу виконає в обумовлені строки й відключила мобільний. Решту такого вже недовгого, робочого дня намагалася завантажити себе роботою. Так не було часу на думки.

Та в голові все одно хаотично вискакувало як не одне, то інше.

«Як там Катерина?»

«Що з нею?» 

«Вона вагітна, а я ніколи, ніколи…» 

«Але може?»

До кінця робочого дня ніхто Алісу, окрім неї  самої,  від тих думок не відволікав. А сама жінка справлялася з ними кепсько. Так само кепсько вдавалося їй робити поручене. То і діло помилялася, виправляла помилки та за хвилю знову помилялася. До кінця робочого часу почувала себе такою виснаженою, наче місяць у пустелі без води пробула. 

Та нарешті робочі години спливли. Аліса повільно попленталася до автівки,  а потім, вже бувши вдома, дивувалася, як вона в такому стані взагалі сіла за кермо.

Багато всього останнім часом порушувало звичний ритм її життя. Відчувала, що  від такого виру подій і прояву нових емоцій їй погано.

А нові емоції навіть не думали вщухати.

Віктора з роботи ще не було, і поки Аліса не збиралася вдягати маску щасливої одруженої жінки. Вляглася у вітальні на диван, закинула ноги на бильце, перекручуючи в голові вже вкотре, події дня. Стало цікаво, чи Мартін знає, що з Катериною сталося?

Певно що ще ні, хоч Аліса всунула Катеринин мобільний в руки медсестрі, про всяк випадок. Катерина з лікарні, якщо у неї  все буде гаразд, матиме змогу зателефонувати додому. Може вже й подзвонила. Проте можна й самій ввечері  зайти до Мартіна. 

Остання думка змусила серце тенькнути.

Дочекалася з роботи чоловіка, розповіла йому про все, що трапилося. Єдине, про що змовчала, то про те, що Катя просила купити тести на вагітність.

Коли ж жінка ввечері помітила, що в сусідньому будинку засвітилося світло – значить Мартін вже вдома – то, не даючи Віктору заперечити чи запропонувати щось інше,   побігла до сусіда під приводом: запитати,  що там з  Катею, бо мобільний у неї відключений. 

Віктор услід лиш прокричав, щоб запросила Мартіна до них вечеряти. Хлопака там сам, то хто його знає…

***

Дзвінок у сусідні двері нічого не дав. Схоже було, що Мартін його від’єднав від живлення. Або просто той дзвінок зламався. Аліса нервово постукала у двері. Тоді ще раз, гучніше.

В будинку  хтось завовтузився, замок клацнув, і в прочинених  дверях з’явився Мартін. У білій футболці і шортах, босоніж. Здивовано підвів брови.

– Привіт, як ти? – Аліса чомусь відчула себе так ніяково, ніби підглянула у шпарину і вгледіла щось непристойне.

– Нормально. Дякую, − здалося, що Мартін відповів занадто  сухо, офіційно, наче вперше у житті її бачив. Стояв у дверях, не запрошуючи Алісу всередину будинку.

Жінка вже відчувала, що дарма прийшла. Чого очікувала від своїх відвідин?  Принаймні запрошення у дім. Сердечної подяки. Чи ще чогось, чогось такого, що переконало б її, що Мартін радий тому, що Аліса навідалася. Навіть попри те, що у самого власна дружина в лікарні. Дружина! Власне, за чим вона й прийшла.

– А як Катя? З нею все добре? – спитала похапцем.

– Так. Наче все добре. Харчове отруєння. Не знаю, як вона так примудрилася.  Дякую тобі, що була поряд, − Мартін якось дивно глянув на Алісу. З під лоба, оцінююче. Зацікавлено.  Аліса відчула, як сиротами вкрилися їй руки. Той погляд так її обпік, що не одразу й знайшлася, що має відповісти на подяку.

– Та все гаразд. Добре, що вже все добре. Я не могла до неї додзвонитися. То я піду, чи може тобі щось потрібно? – Аліса ще говорила, але вже спускалася сходинками униз.  

– Обережно, не впади. Дякую, нічого не потрібно.

– Тоді передавай Каті привіт. Я обов’язково заїду до неї завтра. Бувай! – Аліса поспішно пішла до хвіртки.

– Бувай! І ще раз дякую.

Почула, що двері зачинилися. Мартін навіть зайвої  секунди не постояв у дверях і не подивився їй услід.

Аліса нервувалася. Подумки обзивала себе нестерпною дурепою, у якої все на лобі написано. Що "все", собі не уточняла.   Поки зайшла на своє подвір’я, то вже не тямилася від люті.  Чого пішла? Чого чекала? Точно виглядала по дурному  і дешево в Мартінових очах. Хто його знає, що він про неї подумав. Але що нічого хорошого -  то факт.

– Ну що там твоя нова подруга? – як тільки зайшла в будинок, стрів її питанням Віктор.

– Харчове отруєння.  Уявляєш? Але вже все добре. Тепер я в сусідів точно нічого їсти не буду. І ти, сподіваюся, теж,  − Аліса не втрималася, останнє речення вимовила з ноткою огиди. Вона хотіла,  щоб Віктор відчув цю огиду.  Хай Катерина в його очах  не буде такою досконалою господинею. І не вагітна вона. Не вагітна!

Аліса усміхнулася. Не все так погано, як здавалося зранку. Намагалася відігнати від себе думку, що її лякало не те, що якби Катя завагітніла, то Віктор не дав би їй спокійно з цим жити. Лякало те, що Катя вагітністю ще більше прив’язала б до себе  Мартіна.