Глава 5

Все пішло зовсім не так добре, як запланувала собі Аліса. Вірніше, все пішло з точністю до навпаки.

Поки Аліса час від часу зиркала у вікно, чи не припаркувалася біля плоту машина з ресторану, у двері задзвонили. Впевнена, що це вже доставка їжі, Аліса побігла до дверей, подумки дивуючись, як так вона не помітила автомобіля на дорозі. Відчинила двері й слова подяки за швидкість застрягли у горлі.

На порозі усміхалися гості.

Катя з Мартіном. Аліса від несподіванки, окрім втрати мови ще й відчула, як луснули капіляри по всьому тілу. Кинуло в жар. Уся кров стеклася в обличчя. В голові гуділо, мов у пустій бочці, а долоні у той момент можна було використати замість вологої серветки, настільки вони спітніли. В уяві одразу намалювалася картина, як Катя з Мартіном, сидять за пустим, ідеально вилизаним столом і сьорбають "голий" чай. В голові загуло.

"То просто щось страшне! А вдома хоч цукор є? От лихо, якщо навіть чай без цукру буде!" − Аліса захотіла провалитися зараз крізь землю. Або відмотати час назад і прикусити язик у той момент, коли виник намір з вечерею.

− Доброго вечора, − Мартін першим порушив незручну тишу. Усміхався і дивився Алісі просто в очі, − Дякуємо за запрошення. Ми не зарано?

Одночасно обійняв свою дружину за плечі, поцілував у маківку. Алісу пересмикнуло від таких відвертих проявів почуттів. З усіх сил намагалася сховати невдоволення.

− Та ні, що ви. Проходьте, проходьте, − намагаючись не видати своє хвилювання та бути гостинною, відсунулася убік і пропустила гостей у коридор. Панічно мислячи, про що говорити та що робити, Аліса пішла вперед, спрямовуючи рукою гостей до вітальні. На думку нічого хорошого не спадало. Виручив несподівано Мартін. Порушив тишу вдячними словами.

− Катруся й справді дуже вимучилась дорогою, тому ти наша рятівниця сьогодні. Бо інакше довелося б замовляти щось із ресторану. А я, знаєш, не поціновувач страв з таких закладів. Ну хіба що, якщо там п'ять зірочок Мишлену. І то навряд чи, бо Катруся готує дивовижно.

«Він говорить про ресторанні страви. Як соромно… Та хай йому грець! Зараз буде мати невеличкий сюрпиз» − Аліса повернулася до Мартіна розтягнула уста в усмішці. З уст вирвалося:

−А я готувати не люблю. Тому якраз і замовила для нас їжу з ресторану. Правда, вона точно буде смачною. Цей ресторан − найкращий в окрузі. А готую я, чесно кажучи, не надто вправно. Просто дуже хотілося зробити вам приємність.

Бачила, як Мартінове лице заливає краскою і полегшено видихнула. Неймовірно потішилася, що не тільки вона почуває себе незручно. Та одразу ж краєм ока спостерегла вдоволену усмішку на Катіному обличчі.

«Один − нуль на твою користь, лялечко. Та повір, я не з тих, хто легко здається» − Аліса відчула знайому злобу.

Незручну атмосферу перервав дзвінок у двері. Нарешті злощасну їжу з ресторану доставили. Аліса швидко розклала страви на столі. Мило усміхаючись, побажала усім смачного. Запитала, чи не хочуть щось випити міцнішого, аніж вода. Після згоди принесла з кухні пляшку червоного сухого вина та три келихи.

За столом Аліса спочатку нервувала. Їй чомусь здавалося, що замовлена їжа й справді буде несмачною. Мартін звісно навряд чи про це їй скаже, однак від думки, що вдома він своїй дружині буде цілувати руки за домашні страви, а її ганити як невправну господиню, жінку тіпало. Кусок в горло не ліз, хоч страви направду мали вигляд дуже апетитний та й пахли смачно. Аліса непомітно спостерігала за Мартіном. Ось він вправно відрізав ножем  шматочок м’яса. Ось повільно запхнув його до рота. Ось вже прожував та ковтнув.

− Алісо, беру свої слова назад. М’ясо просто фантастичне, − чоловік застогнав від задоволення. Відрізав уже більший шматок, та вкинув до рота знову.

Аліса хоч стримано подякувала, та не збиралася стримувати вдоволення на обличчі. Заусміхалася, випрямила спину. Припросила найніжнішим голосом, яким тільки могла, до споживання усіх інших страв. Катерина сухо подякувала.

Певний час усі їли мовчки. Аліса перестала хвилюватися, розслабилася і з задоволенням взялася до їжі. Відчула, що добряче зголодніла. Від ранку за душею окрім кави нічого не було. Те, що зрівняла рахунок із Катрею, тішило найбільше.

Нарешті, опісля кількох піднятих не дуже вдало тем, розмову перевели у знайоме для гостей річище. Йшлося про їхній відпочинок. Тут до Каті повернувся веселий настрій, вона защебетала, як і вранці, про свої пригоди. Згадала, як ледь не втопилася, коли спробувала дайвінг і якби не Мартін, то взагалі б її вже не було.

"Вона ледь не втопилася... Втопилася... Втопилася..." − Алісі зробилося недобре, забамкало в голові.

"Мареку, стій! ..."

− Алісо, ти де? − до свідомості дійшли Катині слова. 

Сфокусувала погляд на гості, приходячи повільно до тями. Катя перепитала чи все з нею гаразд, бо щось раптово змінилася в обличчі. Аліса поспішила запевнити, що все добре, прибрала уважного вигляду й попросила продовжити, що ж там було з Катею далі.

− Мій Мартін мене врятував.

Той подивився на дружину так, що Алісі аж мороз поза шкіру пішов:

"Така неймовірна схожість!"- ахнула мовчки.

Катя вхопила Мартіна за руку. Він у відповідь стиснув їй долоню і Алісі навіть здалося, що зараз її поцілує. Аліса відчула, що люто заздрить тому, що Катю було кому врятувати. Заздрила Катерині, їхнім з Мартіном відносинам, цьому вогню, що вихлюпувався з їхніх очей і повітря від нього ставало гарячим.