Глава 2

Робочий час розрізався надвоє полуднем. Алісу обідня перерва потішила.  В офісі того дня майже знудилася. Роботи купа,  а натхнення нуль. Монотонність гулу, створеного розмовами працівників та роботою офісної оргтехніки нарешті порушено.  Усі забігали. В стисненому повітрі запахло смаженою їжею, котру деякі, особливо економні працівники приносили в офіс з дому в пластиковому посуді. Не надто економні втекли з офісу обідати у найближчі кав’ярні. 

Аліса нікуди не йшла. Влаштувала собі "детокс". В обідню перерву, попиваючи  лиш воду,  сиділа за своїм столом та ліниво гортала сторінки каталогу з косметикою, котрий їй силоміць всунула співробітниця Орися.

Жінка нічого не збиралася замовляти, однак не могла відмовити колезі. Багато в чому залежала від неї. Хоча б узяти нормальне функціонування старого як світ принтера. Заради цього можна кілька хвилин погортати той нікчемний каталог.

Краєм ока бачила Орисю, що сиділа за столом  навпроти й, не зважаючи на обідню перерву, продовжувала працювати, виконуючи кілька робіт одночасно. Бігала пальцями по клавіатурі, скоцюрбившись від того, що раменом притискала мобільний до вуха і щебетала щось у слухавку.

Аліса звела брови від подиву. Орисина робота у цей час породжувала сумнів в нормальній якості. Занадто вільготно дівчина себе поводила. Хіба можна отак хаотичними рухами виконати щось добре? Та насправді Алісі до тої  Орисі було байдуже. Вона ж не її начальство. Всього лиш мимовільні думки.

Знову опустила очі на сторінки каталогу. Потерла одну з парфумованих сторінок пальцем, понюхала. Запах наче нічого. Принюхалася ще раз.Та ні. Все ж таки простуватий. Можливо, що для молодшої, от припустити, для такої хоча б,  як Орися, така туалетна вода й підійде, але для тридцятирічної Аліси аромат був занадто звичний.

Далі шелестіла сторінками, вже не розглядаючи їх детально. Згадався вчорашній гість.

***

Віктор учора, зігравши роль ревнивця, смачно її поцілував і поспішив допомагати сусіду з вивантаженням меблів. Аліса ж мала можливість усе це спостерігати з вікна в кухні. От тільки  вона  стежила не за усім, що відбувалося. Розглядала лише незнайомця. Щось у його постаті було знайомим. Поки не розуміла, що саме. Особливо впадала в око разюча різниця зовнішності сусіда у порівнянні із зовнішністю Віктора. Новий сусід був не дуже високий, худорлявий. Аліса б сказала, що він створений із самих сухожиль. Її Віктор здавався поруч з ним горою. Безформною, розлізлою горою.

Таке недолуге порівняння збудило в жінці  роздратування на власного чоловіка. Та Аліса одразу ж, вже вкотре, запевнила себе, що дуже любить Віктора. Це трохи допомогло, хоча роздратування не зникло. Лиш відступило у глиб її єства, притаїлося та чекало нової причини, щоб клацнути іклами. Причина не забарилася.

Віктор  повернувся  від сусіда десь через півтори години  й  захекано, проте  дуже  урочисто оголосив, що сусід одружений, тому йому, Віктору, взагалі нема чого хвилюватися. Аліса спочатку про себе подивувалася, що чоловік  й досі пам’ятав про її слова. Ревнував, чи що таке з ним?

А потім, ще не знаходячи відповіді  на це питання, вже думала зовсім про інше. Від сказаного Вікотором  на Алісу впав тягар розчарування,  навалився каменем на груди й  роздратування  знову вискалило ікла. Перейшло у злість. Дратувалася через новину про одруженого сусіда, хоч не розуміла, чого її так це зачепило. Не втримала цю злість у собі, зло кинула:

− А мені що до того? Я просто так сказала. Таке відчуття, що вважаєш  мене повією, − тоді, не чекаючи відповіді Віктора, різко розвернулася і не пішла, а вбігла  у спальню. Їй так сильно захотілося плакати, що боляче прикусила нижню губу, щоб втриматися. Сіла на стільчик біля трюмо,  спиною до дверей, вдивлялася пильно у  дзеркало. Коли побачила зморшку на переніссі, якої зранку наче ж не було, ще більше розізлилася. Масажувала люто ту зморшку пальцями та переконувала себе, що вона ще зовсім не стара. Їй всього лиш тридцять. Раптово стало цікаво, яка з себе дружина сусіда. Мабуть, така ж  по спортивному підтягнута, як і він.

Аліса зігнула руку, формуючи біцепс  і,  розглядаючи руку в дзеркалі, хоч в цьому залишилась задоволеною. Вона теж підтягнута. І красуня. Навряд чи хтось зможе її перевершити у зовнішності. В гіршому випадку сусідова дружина буде зовнішньою красою нарівні з нею, Алісою.

Продовжуючи  блукати поглядом по трюмо, Аліса  міркувала, чому її мав  би хвилювати зовнішній вигляд дружини нового сусіда. Спочатку дійшла висновку, що теж ревнує Віктора, але одразу ж  відкинула таке припущення. Ніколи не ревнувала його. Скільки довкола нього красивих, молодих  жінок, а їй було байдуже. Значить тут щось інше.

За думками жінка не зауважила, що у спальні з'явився Віктор.  Постояв трохи біля дверей, тоді підійшов, став у неї за спиною й тихо мовив:

− Алю, ну що з тобою таке? Я ж просто пожартував.

Аліса завмерла. Голос чоловіка привів її до тями. Тихий спокійний. Голос  Віктора, то море у спекотну, тиху днину. Відчула жаль, що так по дурному повелася. Він же ж ні в чому не винен. Це все вона собі щось вигадує.

− Вікторе, пробач. Сама не знаю, що на мене найшло. Я тепер тебе от ревную до тієї жінки. Раптом вона тебе від мене забере?

Аліса підхопилася зі стільчика, рвучко закинула руки чоловікові за шию  і  аж повисла на тій шиї. Не сподівалася, що свої думки виверне  у таку форму і покаже чоловікові. Але не пошкодувала, що так вчинила. Відчула, як тіло Віктора розслабилося.  Він  придушив смішок, і взявся її заспокоювати: