Розділ 4:Смак перемоги та гіркота фальшу

Поцілунок тривав рівно на три секунди довше, ніж того вимагала «професійна необхідність». Коли Марк нарешті відсторонився, Олена відчула, як морозне повітря миттєво обпекло її губи. Вона важко дихала, і справа була не лише в тісному корсеті.

— Сподіваюся... — витиснула вона, намагаючись повернути голосу хоча б подобу менеджерської холодності, — сподіваюся, Крістіан Вебер оцінив вашу акторську майстерність.

Марк не відповів одразу. Він випрямився, поправляючи свій оксамитовий жилет, і кинув швидкий погляд на вікно тераси. Там, за склом, силует Вебера повільно відійшов углиб зали, а Ганс-Петер, навпаки, задоволено кивнув сам собі й підняв келих у бік Марка.

— Він оцінив. Але головне — Ганс-Петер знову на нашому боці, — Марк повернувся до Олени. У його погляді вже не було того жару, що мить тому, лише звичний розрахунок. — Ви молодець, Олено. Ваша імпровізація про Рим була... вчасною.

— Ви молодець, Марку, — вона обхопила себе руками, бо холод почав пробирати до кісток. — Ви щойно використали мене як печатку на документі. Але знайте: цей поцілунок коштуватиме вам ще десять відсотків до бюджету хабу в Цюріху.

— Торгуєтеся навіть під час маскараду? — він ледь помітно всміхнувся, але це була сумна усмішка. — Ходімо всередину, поки ви не перетворилися на крижану скульптуру. Нам ще треба пережити фінальний тост.

Наступний ранок зустрів їх не просто сонцем, а тишею, яка буває лише в горах перед великою подією. Олена прокинулася на самому краї ліжка. Цього разу «демаркаційна лінія» була ідеально рівною — Марк навіть не ворухнувся за ніч, ніби його тіло теж виконувало наказ тримати дистанцію.

О восьмій ранку вони вже стояли в кабінеті Ганса-Петера. Марк знову був у своєму ідеальному сірому костюмі, Олена — у строгому брючному, з окулярами на носі та планшетом у руках. «Пара року» зникла, поступившись місцем «Акулам бізнесу».

Ганс-Петер сидів за масивним столом, на якому лежала товста тека контракту.

— Знаєте, — почав старий, крутячи в руках ручку, — вчора Крістіан намагався переконати мене, що ваш союз — це лише фікція. Маркетинговий хід.

Марк навіть не змигнув.

— У Крістіана багата фантазія, Гансе-Петере. Це його єдиний капітал, на відміну від моїх активів.

— Можливо, — Ганс-Петер пильно подивився на Олену. — Але я вірю своїм очам. Вчора на терасі... я побачив те, що неможливо зіграти. Це був хаос, Марку. А бізнесмени твого рівня ненавидять хаос. Тільки справжнє почуття може змусити тебе втратити контроль.

Олена відчула, як у неї звело живіт. Отже, Ганс-Петер купився не на їхню гру, а на ту мить, коли вони обидва на секунду перестали бути акторами.

— Саме так, — тихо промовила вона. — Це був... хаос.

Ганс-Петер нарешті нахилився і поставив свій розмашистий підпис на останній сторінці.

— Контракт ваш. Тільки одна умова. Я хочу отримати запрошення на весілля. І не в офіс, а на пошту мого маєтку.

— Ви його отримаєте, — впевнено пообіцяв Марк, забираючи документ.

Приватний літак уже чекав на них. Коли вони піднімалися по трапу, Олена відчула дивну порожнечу. Капкан відчинився, вони були вільні, контракт лежав у портфелі Марка, а смарагдова обручка знову була замкнена в оксамитовій коробочці.

Щойно літак відірвався від альпійської землі, атмосфера в салоні змінилася так різко, ніби вимкнули опалення. Марк, який ще годину тому на терасі зображав пристрасного нареченого, тепер сидів у своєму кріслі, застебнутий на всі ґудзики піджака. Його обличчя знову стало тією самою непроникною маскою з граніту, яку Олена бачила в офісі щодня.

Він не дивився на неї. Його погляд був прикутий до контракту, який він перечитував уже вчетверте, роблячи помітки на берегах гострою пір'яною ручкою.

Олена сиділа навпроти, відчуваючи дивну суміш полегшення та люті. Вона дістала серветку і з силою витерла залишки помади з губ — тих самих губ, які ще зовсім недавно...

«Забудь, Кравченко. Це була просто виробнича необхідність. Як страховий внесок чи плата за паркування», — подумки наказала вона собі.

— Олено, — Марк промовив це, не піднімаючи очей від паперів. Голос був сухим, як наждак. — На сторінці дванадцять, у пункті про терміни постачання покрівельних матеріалів, ви припустилися неточності в розрахунках логістики. Якщо снігопади почнуться в жовтні, ми вийдемо за графік на десять днів.

Олена на мить заніміла.

— Ви зараз серйозно? Ми щойно вирвали цей контракт із рук Крістіана Вебера, ми летимо над хмарами, а ви вичитуєте мене за десять днів у жовтні наступного року?

Марк нарешті підняв голову. Його сірі очі були абсолютно порожніми. Жодної іскри з того вальсу чи поцілунку.

— Контракт підписано. Тепер починається робота. А робота не терпить ейфорії. Ганс-Петер купився на вашу гру, але бетон не купиться на посмішки. Виправте це до завтрашнього ранку.

Олена відчула, як всередині закипає холодна лють.

— Мою гру? Ви хочете сказати — нашу гру? Чи ви вже встигли викреслити свою участь у цьому фарсі зі своєї пам'яті?

— Те, що сталося в Альпах, — Марк повільно закрив теку, — було інструментом досягнення мети. Я використав усі доступні ресурси. Ви — один із цих ресурсів. Не варто надавати цьому більшого значення, ніж воно того заслуговує.

— Ресурс? — Олена засміялася, але це був недобрий сміх. — Знаєте, пане фон Ессен, ви — найефективніша машина, яку я коли-небудь бачила. Але навіть у машин буває коротке замикання. Ваш поцілунок на терасі був... занадто довгим для «просто ресурсу». Крістіан Вебер пішов уже через дві секунди, а ви не зупинялися.

В салоні повисла така важка тиша, що здавалося, літак почав втрачати висоту. Марк дивився на неї кілька довгих секунд. Його щелепа напружилася.

— Я просто хотів бути впевненим, що Ганс-Петер не помітить фальші, — холодно відповів він. — А тепер, якщо ви закінчили з аналізом моєї акторської майстерності, займіться звітом. І поверніть обручку. Вона має бути в сейфі компанії до завтрашнього вечора.