Епілог

Епілог

 Місяць – відображення твого серця, а місячне світло – 

мерехтіння твоєї любові.

Д. Мішра

З моменту відновленні магічного плину минуло три місяці, сонце куди частіше пригрівало, складна зима відступала. Землі Вальтресу відновлювали своє життя, зараз воно було як ніколи легким та щасливим. Багато втрат, розчарувань, горя довелося пережити, та ті хто сильні духом і мають тих, хто завжди готовий допомогти, морально фізично, стають міцнішими, вони не здаються, а борються далі.

Вальтрес став сильнішим, і його люди стали сильнішими, гармонія між людиною і природою посилилась, посилився зв’язок, що допомагає один одному. Місячний дракон, кружляв островом з кожним приходом сутінок, з першим променем місяця, він втілював в собі силу космосу, гармонії і спокою.

Сьогоднішнього дня планета проходить крізь потік метеоритів, які протягом всього вечора і ночі сипатимуться мов падаючі зорі, розтинаючи небо яскравими вогниками. Можливо це день, коли вся алінарська родина з’єднається в одне, пробившись крізь пітьму, вони досягли світла, яким тепер насолоджувались щодня.

Люди сновигали вулицями, купуючи маленькі дрібнички щоб потішити дітей, випічка наповнювала вулички солодким ароматом ванілі і кориці. Життя налагоджувалось, приймаючи омріяний ритм мрійливих алінарів.

Арлін проходила тихими вуличками, спостерігаючи за усмішками людей, на сусідній галявині. З за одного з кам’яних будиночків визирнули Сіара і Ашшу.

– Арлін! Привіт, – Сіара лагідно посміхалась.

– Вітаю! Як ви себе почуваєте? Ашшу, як твоя нога?

– Дякую, вже краще, – посміхнувся хлопець.

Ашшу пошкодив ногу, під час битви під пагорбом, з тих пір трохи накульгував на ліву ногу.

– Куди прямуєш? – з не прихованою цікавістю спитала Сіара.

– Хочу навідатись до Ліама, я його вже давно не бачила, хочу впевнитись що з ним все добре.

Сіара і Ашшу сумно кивнули. Арлін посміхнулась їм, обіймаючи.

– Гарного вам вечора!

– І тобі Арлін!

Дівчина попрямувала далі, вузькими вуличками до астрономічних веж, в одній з яких жив Ліам. Кам’яні споруди, були оздоблені місячним камінням, а деякі стіни поросли мохом. Периметр був обставлений мармуровими статуями, що зображували планети, а також проекції інших галактик. Знайшовши потрібну вежу, Арлін непевно постукала у двері. Відповіді не почулось. Вона обережно прочинила двері, які були не замкнуті, пройшовши невеличку залу вона піднімалась на гору, крученими сходами.

Ліама не довелось довго шукати, дівчина помітила хлопця в головній кімнаті. Він заснув за столиком, що стояв біля стіни, на столику стояли відкриті фарби, розкидані пензлі, озирнувшись Арлін помітила, що він розмальовував стіни. Там були намальовані зірки, сузір’я – про які так любила слухати Ракель, розписані уривки з книжок, що він слухав від неї. Він тримав її спогад біля себе, це все що його гріло, і ніхто не сперечався, малювання йому допомагало.

Вікно в кімнаті було прочинене, прохолодний вечірній вітерець колихав штори, а вечірні промені спадали візерунками на стіні. Не будячи хлопця, дівчина зачинила віконце, знайшовши плед вона накинула його на худі плечі Ліама, він ледь здригнувся, та зі сну не виринув. Зі своєї торби Арлін дістала невеличкий подарунок, упакований у цупку тканину, вона поклала його на канапі, що стояла навпроти вікна. Ще раз глянувши на сплячого хлопця вона спустилася вниз і покинула будинок. Погода була чудовою, теплою, сонце потихеньку сягало обрію, немов пливучи на хвилях.

Арлін дісталася рідної кам’яниці, ще зникали останні промінчики сонячного світла. Вона прямувала до своїх покоїв, повністю поринувши у думки, кам’яницею сновигали помічники, готуючись до прекрасної ночі. Полум’я свічок тінями витанцьовувало на стінах, насичуючи будинок життям і спокоєм.

Діставшись своєї кімнати Арлін втомлено сіла навпроти столика з дзеркалом, розпускаючи свої коси з зачіски. Та на столику вона помітила невеличку срібну тарілку, на якій лежав клаптик паперу. Обережно взявши його вона розгорнула напис.

 Зоряна міс,

 Читаючи це, знайте, за годину моє серце буде битися поруч з вашим, мій погляд буде споглядати тільки вас у світлі зірок...

 Скажіть, а ви полюбляєте зоряне море?

На колінах перед вами,

Ваш К.К.

Арлін схилила голову усміхаючись, обережно поклавши лист вона розчесала волосся і перевдягнулась в ніжно ванільну сукню. Серце наповнювалось теплом, що розливалось по всьому тілу, змушуючи посмішку на обличчі розквітати.

Дівчина тихо покинула кам’яницю, ідучи крізь розквітаючий ліс, прихованою стежкою. Навколо літали різнобарвні птахи, маленькі комашки, повітря наповнилось солодким ароматом квітів. Вона дійшла до скелястого берега, де виднівся неймовірно гарний краєвид на море, що на горизонті зливалось з зоряним небом. Приємний шум хвиль і безлюдний пляж.

Пройшовши трохи вона помітила вкрите пледом місце під деревами, на безпечній відстані від дерев купками палахкотіли свічки, нарізані фрукти, вино, навіть троянди.

– Не мене чекаєш?

Позаду Арлін виринув хитро усміхнений Кельвін, він майже впритул підійшов до дівчини, Арлін обернулась і схиливши голову з цікавістю розглядала хлопця. Свою посмішку він ховав за трояндою, в його очах вигравали бісики, які з теплотою оглядали Арлін.

– Тебе.

Хлопець перехопив її руку і легенько потягнув до пледів. Він сів під деревом, а Арлін присіла поруч, розглядаючи все, що Кельвін підготував.

– Моя темна зіронька, – картавим голосом промовив хлопець.

Арлін повністю обернулась до нього злегка здіймаючи брови. Вони дивились один на одного з поглядами повної теплоти, і щирості. Повітря ставало дедалі легшим, а обстановка дедалі приємнішо. Кельвін обережно завів пасмо волосся дівчини за вухо, це пасмо було єдиним, чорним, серед білого водоспаду. Під час звільнення магії воно потемніло, та на серці стало легше.