Розділ 39

Розділ 39

 Найвищою відзнакою людини є завзятість у подоланні

 найжорстокіших перешкод.

Людвіг ван Бетховен

Удари дзвонів зазвучали потужніше, повітря немов метало блискавки, наелектризовуючи часточки. Під пагорбом здійнявся бій, викрикували корнетовці і алінари, боротьба загострювалась.

Кеспар порався із своїми братом і сестрами, в'яжучі їм ноги і висаджуючи в коло. Арлін нервово спостерігала за подіями внизу, очима шукаючи друзів, на неї знову накинулась задушлива паніка, що стискала руки і горло, а темрява в очах ставала щільніша.

– Арлін? – Кеспар помітив ледь вловиме тремтіння дівчини. Він підійшов до неї, розвератючи обличчям до себе, його холодні руки обхопили її плечі.

– Арлін, – він намагався зазирнути їй в очі, – мені відома ця темрява, але зараз ти повинна зібратися, бо тільки зараз в нас є шанс навести лад у світі.

Дівчина звела очі на нього.

– Який тобі зиск з цього? Хіба ти не маєш отримати щось взамін? Ви ж просто зникнете.

Чоловік всміхнувся.

– Бо за довгі роки, моє життя втратило барви і втратило сенс. Якщо я буду жити тут, то моя сила несе тільки руйнації, а страх що я буду знову жити з мерцями, буде чатувати мене всюди. А це гірше за смерть. – Він зупинився, добираючи слова. – З самого початку я прагнув магії у всьому, а не тільки для нас, та я не зміг щось змінити. І ось він, шанс на встановлення справедливості, яким я радо скористаюся. Ти граєш у цьому не меншу роль. Народившись під нещасливою зіркою, зіркою що вибухнула в той самий час як ти народилась, подарувавши тобі темряву. Це ставалося всього два рази за все існування алінарів, і ти та друга. Дар і прокляття часто межують разом, як і пітьма зі світлом, і те що ти отримала завжди знаменує могутню подію. Цей час настав Арлін, ти маєш скористатися своєю пітьмою аби розділити магію і її людську в’язницю.

Чоловік важко дихав від цієї промови і стримано чекав на реакцію дівчини.

– Я це зроблю.

Кеспар посміхнувся, вони повернулись до кола святих, що невдоволено бурмотіли і кидались прокляттями.

Вітер набирав обертів, як і звуки дзвонів. Темний святий стягував з шиї святих кристали грантових камінців, що були у кожного.

– В тебе є щось гостре? – запитав він у Арлін.

Дівчина трохи потупила погляд але вмить посміхнулась. Вона занурила руку в кишеню сукні з якої витягнула блискучий сай, лезо якого приємно холодило. Кеспар здивовано звів брови, та питати нічого не став, лише взяв сай в руку. З амулетів він зробив маленьке коло перед святими, червоні камінчики поблискували на місячних променях, приковуючи увагу. Одним рухом темний святий порізав долоню Есмері, з вузької рани почала юшити кров, він підніс її руку над гранатовим камінчиком, чотирьох краплинок крові було достатньо аби амулет почав сяяти всмоктуючи в себе кров.

– Ти телепень! Ідіот! – шипіла свята ночі.

– Так, а ще холоднокровний і безсердечний. Знаю, ви мене таким зробили.

Таку процедуру він зробив з кожним святим, доки не сяяли всі камінчики крім одного, його. Арлін не спускала очей з камінчиків що сяяли, вона зрозуміла що у темного святого є сила примусу, бо так легко святі не дали б своєї крові. Чоловік сів поруч з Арлін, дивлячись на лезо і мимоволі посміхнувся.

– Зробиш мені ласку?

Арлін подивилась на нього, забираючи з рук сай.

– Хочеш щоб я з тебе крові націдила? Дивне предсмертне бажання.

– Схоже це все чого я можу побажати, – сказав він це без тіні смутку.

Арлін обережно взяла його долоню в свою і провела по ній лезом, рана вмить наповнилась цівкою крові. Вона піднесла долоню над останнім камінчиком, крапля, дві...

– Батьки тобою пишаються.

Кеспарова посмішка куди і поділась, він уважно глянув на дівчину, яка спантеличено втупилась в нього.

– Я живу в царстві мертвих, не дивись на мене так.

... третя, і остання, четверта крапля всмоктались в камінь.

Мить і все затихло. Нічого не відбувалось.

Ще мить.

Червоні камінчики замиготіли сяйвом, з них виривались червоні лінії, вони звивались переплітались і миготіли. Чотири нитки вихопились з камінців і сплелись на шиях святих, та на їх руках, мов змії обплітаючи їх тіла. Арлін мимоволі позадкувала, нервово спостерігаючи за тим що відбувається. Навколо пагорба здійнявся вихор, вихор сліпучо сріблястої імли, що здійняла в повітря тіла святих, нитки стали срібними, міцніше стискаючи тіла. До пагорба здійнявся бій, хтось відбивався, хтось падав, а хтось верещав. Арлін не могла розгледіти крізь імлу нічого достаменного, все змішувалось і пливло.

До місяця наближалось якесь темне кругле тіло, що поволі затуляло його як затемнення, світла ставало дедалі менше і менше. Амулети що колись були гранатовим камінням сплелись у кільце, що мінилося сріблом. Арлін примружила очі, борючись зі світлом, шалений вихор розплутав її коси, волосся безпорадно тягнулось за вітром. Сріблясте кільце почало вкриватися кристалами, що росли з величезною швидкістю, ті кришталеві кристали відбивали всі кольори синього фіолетового і білого. Землею почала тягнутися густа біла імла, що мов молоко вкривало всю поверхню. Кристали від срібного кола почали вимальовувати хвилі на пагорбі, яскраво сяючи. Місячне затемнення майже досягло піку.

В колі з’явився отвір, зсередини прикрашений сріблом, що мов вени розповзлись камінцями. Місяць повністю пірнув у темряву залишаючи лише жевріючий ореол. Вихор стих, все зупинилося у вичікуваючій миті, срібний вихор розрісся послабив свої барви і здійнявся вгору, утримуючи тіла святих.

Арлін окинула поглядом замок з кристалів, срібні ниточки звивались і пульсували.

Потрібен ключ, з метушні думок вирвались слова.

Ключ що розділяє, могутню силу має...

Дівчина озирнулась в пошуках сая. Це він! Той ключ, що відділить силу, той що наповнений кров’ю святих. Але його ніде не було.