Розділ 38

Розділ 38

Один із найважливіших секретів у житті в тому, що тільки те, що ми робимо для інших людей, є єдиним, що варто робити. 

Льюїс Керол

Ще довго він стояв, на березі, доки корабель з дівчиною не загубився у мінливій лінії обрію. Хлопцю здавалось, що він навіть не кліпав, не мав змоги поворохнутися, тільки вітерець, що прохолодою огортав тіло, нагадував де він знаходиться. І де він більше за все знаходитись не бажав.

Його відвезли назад до замку, всю дорогу він перебував у глибокій задумі, переживаючи за Арлін, та мізкуючи, що він може зробити. Кельвін йшов коридором, коли помітив світло й рух, що линули з Матьєвої кімнати. Непевним кроком хлопець попрямував вистелиним килимом до дверей брата, де посилювались глухі звуки ударів.

Опинившись в дверях його одразу схопили гвардійці, притискаючи до стіни, хлопець видав хриплий звук, вдарившись головою і змусив себе сконцентруватися на кімнаті. Він здивувався побачивши напів стоячого Матьє, що ледь тримався за край стола, зіпершись тілом на нього. В кімнаті були запалені декілька канделябрів, на підлозі і на столі валялись глечики з рідиною, схоже деякі попадали від неконтрольованих рухів старшого брата. Матьє стояв, не підводячи погляд на брата.

– Твоя відьма все ще сподівається усунути мене, – прохрипів той, мало не зриваючись на сміх, – вона вважає що достатньо могутня.

– Вона могутня. – Стурбовано дивлячись на брата, вимовив Кельвін.

Матьє нарешті глянув на нього, він звузив очі, похитнувся, намагаючись рухатись, та не зумів, тож залишився стояти біля стола.

– То ось що для тебе могутність, культ місяця і зірок? Стрибання під небом, в надії на порятунок? – Матьє хрипко засміявся, – Ти жалюгідний, Кельвіне, як і вони. Ти готовий зректися сім’ї, за для цього?

– Вони не жалюгідні, – Кельвін серйозно дивився на брата, – у них є культура і історія, яку вони творять. У них є сила, що живить їх, здатна породжувати нове і розказувати забуте старе. – Хлопець замовк на декілька секунд. – Я не зрікаюсь сім’ї, бо хочаб хтось має врятувати її становище. 

Матьє кинув на нього лютий погляд.

– То це нас потрібно рятувати?! Ти з самого дитинства не розумієш важливості нашої сім’ї, тільки те й робиш, що ганяєшся за зірочками! – Старший Кастор вдарив по столу, – Ти руйнуєш нашу сім’ю, Кельвіне! За ці роки ти нічого не навчився, ти руйнуєш все, що ми створюємо.

Кельвін з хвилину дивився на Матьє, на його слабкий і скажений вигляд, не один нерв на його лиці не сіпнувся. Він ледь чутно дихав, нагадуючи самому собі час від часу вдихати.

– Ти слабкий Матьє, тобі потрібно відпочити…

– Я б не був слабким, якби вона нас не отруїла! – Матьє зірвався на крик, міцно вхопившись за стіл. Кельвін помітив, що стілець біля столу був перевернутий.

– Це була ваша ідея привести її у замок, ви її недооцінили, чим і розплатилися. – Голос молодшого брата звучав рівно і стримано.

Матьє знову люто подивився на хлопця, його вена на шиї швидко пульсувала, волосся було розкуйовджене. Він зробив крок, хитаючись він відпустив стіл і зробив ще два непевних кроків в сторону Кельвіна, який нервово спостерігав за ним. Діставшись, однією рукою він сперся на стіну, вони були один навпроти одного, Матьє важко дихав, йому кортіло розсміятися Кельвіну в обличчя, сказати ще бозна скільки раз який він жалюгідний і слабкий. Та зібравши всю свою отруїну силу він вгатив кулаком Кельвіну в скроню.

Цей різкий рух не очікували навіть гвардійці, що тримали молодшого хлопця. Скроня запульсувала болем, вдарившись ще й потилицею об стінку, Кельвіну знадобилося кілька довгих секунд, аби знову розплющити очі і бачити кімнату та брата чітко. Він з жахом дивився на Матьє, і з жахом розумів, що той готовий побити рідного брата, власноруч, за те що той – просто не зручний для них. У голові пульсував біль, біль від майже двох ударів.

– Так, Матьє, – тихо почав Кельвін, – я не підтримував і не підтримую вашого ставлення до алінарів, бо в мене є свої погляди, яких – бий ти мене, скільки хочеш, – але я не зраджу. Я захищаю алінарів, бо вони на це заслуговують, тому що, тільки через те, що ви їх боїтеся, боїтеся їхньої сили, вони не заслуговують на винищення. – Він нервово видихнув. – І я б ніколи, не підняв руки на свою родину, яка б жорстока вона до мене не була.

У кімнаті запанувала тиша. Довга тиша, що супроводжувалась важким диханням обох хлопців, які дивились один на одного: один з люттю, другий з гнітючим спокоєм.

– Бо ти слабкий, Кельвіне, – нарешті просичав Матьє, і знову замахнувшись вдарив брата в живіт. 

Кельвін скривився від болю, складаючись навпіл і падаючи на підлогу, він хапав ротом повітря, намагаючись сконцентрувати свій погляд на старшому братові. Нова хвиля болю охопила його тіло, він закашлявся, намагаючись вирівняти дихання, біль в голові посилився ще більше. На скроні з'явилась припухлість, що набувала червоного кольору.

Матьє, який хижо дивився на поваленого брата, тримаючись за стінку і похитуючись попрямував до дверей. Спантеличені гвардійці виструнчившись попрямували за ним. 

– Якщо ти зараз відправишся за Арлін, вона тебе вб’є, – прохрипів, ледь дихаючи Кельвін.

– Побачимо хто перший, кого вб’є, – почув він з коридору.

Кельвін витратив вдосталь часу, щоб приборкати біль, яки пронизував все його тіло. Від кожного поруху живіт пронизував біль, а в голові все ще гуло, намагаючись сконцентруватись на одній точці перед собою, хлопець попрямував коридором до сходів.

З вікна, що виходило в сторону моря він побачив невеликий корабель, досить легкий аби швидко пересуватись морем і той корабель планував відчалювати.

Та не без нього…