Розділ 36

Розділ 36

 Але якщо твій світ раптом стане порожнім і розрідженим, якщо тобі 

знадобиться новий друг, прошу тебе, згадай про мене.

Елізабет Гілберт

Цервін з усіх копит біг островом, холод пробирав до кісток, а мороз поколював легені. Гілки дерев стукотіли одна об одну, а подекуди чулось ревіння тварин.

– Арлін! – хтось з хащів вигукнув ім’я, що істота разом з дівчиною так різко зупинились, що мало не попадали.

Навіть крізь шум у вухах і шалену швидкість Арлін цей голос здався знайомим. Дуже знайомим.

– Арлін!

З заростей ялин вибігла дівчина, її чорно-синє волосся виблискувало у місячному сяйві. Позаду почувся ще рух. Арлін швидко стрибнула з цервіна, ледь тримаючись аби не впасти. У вухах гупала кров.

– Ракель?!

Та дівчина не відповіла, вона кинулась в обійми до Арлін, міцно стиснувши мало не до хрускоту кісток. Арлін теж обійняла подругу, немовби побоюючись, що вона піде і дівчина залишиться знов сама.

– Слава всім зіркам, Ракель! Як я рада що ти жива!

– Арлін, ми так переживали, що з тобою щось сталося.

Вони обидві посміхнулись.

З-за лісу виринув розпатланий Ліам, з переляком на обличчі.

– Арлін!

– О, Ліаме, як же я рада вас бачити!

Хлопець легко вклонився, та Арлін видала таку гримасу, який говорив: що ти взагалі робиш?

Мало не налетівши на Ліама, з-за ялини вилетіли Джиліан, Алан і Рек.

– Йой! – скрикнула дівчина, – Чого ви так побігли...

Та вона не договорила, вони побачили викрадену правительку, з три секунди вони відходили від першого шоку і як личить всім хто зустрічає правительку вклонились.

Арлін лише всміхнулась розглядаючи всіх.

В тіні ялини щось сяяло, сяяла постать, вродлива і темна, як сама ніч. Арлін помітила її і пильно стежила за нею. Жінка помітила що на неї звернули увагу і плавно, немов линучи вона постала перед всіма. Всі здригнулися та трохи оступилися.

– Арлін, – рівно мовила Ракель, – здається ми виконали частину твого плану.

Дівчина суворо глянула на святу ночі, знана своєю хитрістю і силою, таємничістю і відчайдушністю. Її гостра усмішка виблискувала на обличчі, а очі жадібно розглядали юну королеву, намагаючись вхопити кожну рису і кожну деталь, а може і розгледіти її слабкості.

Голос святої, що була зіткана із самої пітьми, з серцем, що давно вже не билося, лунав лагідно як вечірній вітерець, милозвучно, але вчувалась та сила і могутність що кипіла в неї.

– Вітаю вас, юна правителька Вальтресу, – жінка м’яко линула навкруг Арлін, – невже вся могутність цього острова, притаманна вам. Не легко напевно смертній, юній дівчинці керувати настільки могутнім народом.

Під пильним поглядом жінка, з легкою усмішкою, ледь помітно схилилася в знак поваги. Друзі стежили за святою ночі, зрідка дивлячись на зміни емоцій Арлін. Остання в свою чергу жодних емоцій не виказувала, лише її очі загрозливо звузились і з недовірою розглядали жінку. Та мовчання тривало недовго, Арлін обернулась до друзів, дивлячись на кожного вона промовила:

– Нам треба до кам’яниці, – вона оглянула шпилі масивної споруди, – якщо святі пробудилися, то сила вже не в острові, а сконцентрована в них. А отже Вальтрес перестав захищатися і до нас вже прямують військові Корнету.

– До вашого відома, – мовила Есмері, – те що острів відчайдушно боровся на берегах, помітно відзначилось на небесній магії. Схоже вона розшаровується, вона виснажена. – Закінчила вона з погрозою.

– Тому нам швидше потрібно діяти, – суворо сказала Арлін. – Якщо я правильно зрозуміла, то й інших святих звільнено, так ви діяли Ліаме?

– Так, ще дві команди, в центральній частині і східній.

Арлін кивнула.

– Я відчуваю сили своєї сестри і братечка, – недбало докинула Есмері дивлячись на небо.

– Але вони добиралися до цих місць кілька днів, – озвався Алан, – а в кам’яниці їх зібрати потрібно вже зараз.

Всі задумливо переглянулись. В тиші прокотився тихий смішок і свята ночі обернулася до них.

– Ви недооцінюєте силу, вона дана безмежним космосом, а отже і подорожі світловими роками, також даровані нам.

– Чудово, – видихнула Арлін, – звідси нам не далеко до кам’яниці, і можемо спокійно дійти через задні мури, а вже друзі з іншого кінця острова стрибнуть до нас.

Ліам і Ракель переглянулись і задоволено посміхнулись.

– Правителька повернулась, – гордо вимовив Ліам і вклонився.

***

Небагато часу пішло на те, аби дістатися захисного, високого муру. Дорогою у всіх роїлося одне питання, що робити далі, Арлін вперто мовчала, подумки вимальовуючи собі картинки з книжок, що розповідали про алінарську силу, та згадувала батьківські настанови, що завжди навчали покладатися на холодний розум, а не крик душі. Серце гупало мов скажене роздивляючись знайомі стежинки і хованки, місяцем все ще невпинно звивався вир, сяйво якого загрозливо спадало шпилями темної будівлі.

Старий мур обходило двоє вартових, вони невпевнено глипали очима на прийдешніх, на чолі яких стояла сама Арлін, а з-за її плеча виринала свята Есмері, зі змовницькою усмішкою.

– Правителька повернулась, – ці слова Арлін мовила твердо, вона виструнчилась, збираючи до купи всю свою величність і силу.

– З поверненням ваша величність.

Вартові низько вклонились вітаючи свою правительку і відчинивши браму, впустили її та супутників всередину.

За кам’яною стіною юрмилися люди, чим дуже здивували всіх. То були звичайні мешканці міст Вальтресу, що тулились біля стіни, намотуючи мотузки і начищяючи зброю. Та як всі побачили Арлін в одну мить затихли, дивлячись лише на неї, а вона стояла зі здивуванням на обличчі і оглядала весь натовп. З юрми людей вийшов чоловік, гладкий і низенький, він низько вклонився королеві зі сльозами на очах.