Розділ 34

Розділ 34

 Якщо вам дійсно шкода мене, позбавте мене почуттів та пам'яті,

 перетворіть на ніщо. Якщо ж ви цього не можете, зникніть і залиште

 мене в темряві.

Мері Шеллі

Світло місяця линуло островом, таємниче, мов око, виблискуючи в нічному небі. В садах Мер-Астерії було підозріло тихо, жодного шелесту, руху вітру, чи навіть кличу тварин. У повітря здіймався приємний і легкий аромат троянд, квіти тягнулися кущами вздовж поваленої кам’яної споруди, що скоріш за все була храмом в кращі часи. Квіти тут росли весь сезон, не в залежності від пори року, живлячись таємничою силою. Вкриті памороззю, вони виблискували на місячному сяйві, тихою і чарівною видавалась картина.

Команда сходу дісталася з під вузького ущелини нагору, неподалік від садів і зараз милувалися особливою красою природи.

– Вау... – видихнув Барті.

– І де серед цієї краси нам шукати камінці? – Калліра мерзлякувато потиснула плечима.

– Зараз дізнаємося. – Відповів Ашшу, тихо ідучи крізь кущі до кам’яного, поваленого храму.

Інші подались за ним, храм був також обплетений трояндами, три колони повалилися і розбились, сходинки також пішли тріщинами, а деякі по відколювались. Ашшу постав перед зарослим проходом обережно відгинаючи гострі гілки з пахучими квітами.

Всередині було надзвичайно тепло, так що утворювалася пара від вуличного холодного повітря. В центрі стояла статуя, статуя святої Астереї, скульптура майстерно зображувала кожен тендітний вигин  жіночого тіла, довге волосся спадало спиною і лягало на тендітні плечі, прикриваючи її праве око. Її кам’яне тіло огортала тендітна, ледь вагома на погляд сукня, а її худою лівою рукою звивалась стрічка. Бутони квітів, що обплітали статую пульсували від сили магії, немовби дихаючи.

– Це так чарівно, – видихнула Сіара.

– Що ж ще очікувати від святих.

Ашшу зустрівся з нею поглядом, в якому проминула тінь страху, той страх крився в кожному і зараз він тільки наростав. Хлопець обійшов статую, розглядаючи найменші деталі цього місця.

– Юхім, – гукнув він, – то що кажуть ті тексти?

Хлопець завагався, та все ж таки дістав з сумки подерті листи, він присів на коліна розбираючи те, що потрібно. Калліра непевно стояла на місці, в той час як її лисеня лягло біля її ніг і дивився тільки на статую. Барті бігав від однієї колони до іншої, здивовано щось шепочучи.

– Друзі, схоже нам трохи пощастило! – різко озвався останній.

Всі обернулися і запитально глянули на нього. Хлопець трохи затнувся, та вказав на підлогу.

– Всі кристали знаходяться тут, вздовж храму.

І справді, підлогою тягнулись кружальця, ледь помітні під дією часу, на них були вигравіювані дракони, яких осяювали зорі.

– Знайшов, – озвався Юхім, – тут сказано, що це єдиний храм, який зберіг свої зорі, мається на увазі кристали, у себе. А щоб їх активувати, – хлопець зморщів лоба, – потрібно зачитати давні слова та зарядити... серце місячною енергією...

– Що це значить? – здійняла брови Сіара.

– Гадки не маю.

Хлопець озирнувся, пильно вдивляючись що могло б слугувати серцем.

– Троянди... – видихнув він. – Троянди пульсують мов вени, а серце їх у святої.

– Стало ще складніше, – простогнав Барті.

– Ні, – скочив на ноги Юхім.

Він підійшов до статуї розсуваючи плетіння квіток, вони дедалі частіше пульсували, тепер це відчували всі. Всередині, заплетена голками була розкрита квітка, на відміну від всіх блідо рожевих, ця троянда була повністю розкрита і мала темно червоне забарвлення.

– Неймовірно, – вихопилось у хлопця.

Всі скупчились навколо, навіть Калліра розглядала троянду з стривоженим виразом обличчя.

– Та ще не час, – продовжив Юхім, – треба дочекатися доки місяць крізь стелю осяє храм.

Хлопець багатозначно оглянув всіх присутніх, та закинув голову до стелі, яка була зроблена з мармуру і скла, що місцями побився.

– В нас приблизно двадцять хвилин.

– Тоді... – почав Ашшу, він помітив стурбований погляд Сіари, направлений на квітку, – тоді посидимо трохи тут, Юхім дістань текст, Сіара ходи зі мною.

На цих словах, він кивнув хлопцеві, та неквапом рушив до виходу, слідкуючи за тим, щоб Сіара слідувала за ним. Вони вийшли на вулицю, яку закутав мороз, над ними простягалось зоряне небо, що здавалося слідкує за всім.

– Сіара, поділись своїми переживаннями, вони тебе обтяжують.

Вони йшли серед трояндового лабіринту, милуючись морозною красою.

– Мені не дає спокою думка, що буде з вільними святими, їх неможливо контролювати, ніхто не знає що вони надумають зробити.

Ашшу спостерігав за дівчиною, поглядом повної стурбованості, якби він міг він би зупинив все, даруючи цій дівчині той спокій, якого вона прагне. Та він не може. Ніхто не може.

– Ми йдемо на величезний ризик, та надія завжди буде з нами.

– Та тільки вона, Ашшу, якщо та ще не згасла...

Сіара схрестила руки на грудях і болісно подивилась на місяць. Хлопець підійшов до неї, він зазирнув їй в очі, з повним спокоєм і ніжністю, взяв її долоні у свої, з турботою перебираючи холодні пальці.

– Без ризику мало чого було б. – Він перейшов на шепіт. – А твоїй надії я нізащо не дозволю згаснути, що б там не було, куди б нас не занесло, я завжди підтримуватиму тебе, ти мене чуєш? Завжди.

Дівчина заклякла не маючи змоги відвести погляду від стурбованого Ашшу, та ледь кивнула.

– Я не дам моїй зірці згаснути, Сіаро, а ти моя єдина зіронька.

Ашшу завів пасмо її волосся за вухо, і обережно поцілував дівчину, її щокою стікла сльоза, губи в нею були холодні, та його були гарячі. Він пригорнув її до себе, дівчиною ринуло тепло, все стало одночасно легко і також набагато складніше. Та в неї є людина, що буде поруч, поруч зі своїм теплом, що так виявився потрібним у скрутний час.