Розділ 33

Розділ 33

 Коли хтось бере меча, він подумки вбиває людину. 

Като Кійомаса

Ніч в замку Корнету була забарвлена в темні відтінки, місяць плив небосхилом нарощуючи своє сяйво, зорі миготіли про щось попереджуючи, а на горизонті блищало спокійне море. Королівську сім’ю, що постраждала від отрути помістили в одну кімнату, з величезними ліжками, навколо яких крутилися цілителі та фрейліни, декількома столиками і двома вікнами крізь яке блукав місячний промінь.

Масивні двері зі скрипом відкрилися, в них стояла дівчина, її сукня кольору чорної ночі, з подвійними рукавами, один хвилями огортав руки до ліктя і другий тягнувся рукою до широкої манжети. Мережеві золоті нитки розшивали рукава, корсет та поділ в символічні візерунки, спідниця була не об’ємна, зроблена з шифону. Бюст, талією та стегнами тягнулись лінії золотого ланцюжка, волосся що було зібране на потилиці прикрашала широка тіара. Очі трохи підведені, що підкреслювало блакить холодного погляду, а губи фарбовані в темний відтінок червоного з золотою лінією посередині.

Арлін граційно ввійшла до кімнати, її постава свідчила про впевненість, а іскри в очах про злість. Троє в ліжку здивовано витріщались на неї, Кельвін, що сидів неподалік від вікна на канапі встав, розглядаючи дівчину. Він виглядав поважно, одягнутий у вишуканий розшитий одяг, що ідеально сидів на ньому, у вусі виблискувала сережка. Риси його обличчя були злегка напруженні, але його очі, що дивились на неї, випромінювали особливу ніжність, повагу.

– Ти не смієш сюди входити! – отямився король, його голос був хрипкий, а сам він ледь міг поворушився.

Арлін підійшла до його ліжка і втупилась в нього поглядом.

– Ви так і не зрозуміли, кого намагаєтеся замкнути. – Рівний голос линув кімнатою. – Ви не прислухаєтесь до попереджень. Замкнути саму ніч вам не вдасться, погасити всі зорі також. Ви пустили у свій замок жінку неймовірної сили і за це ви платите високу ціну.

Арлін відійшла і прослідкувала за місячним променем, до самого місяця. Кельвін з легкою посмішкою, яка була тільки для неї, гордо дивився на неї.

– Ви винні у смерті мого брата і у смерті моєї сім’ї, – Арлін кинула гнівний погляд на Іларіона.

– Не розумію тебе дівча, – люто процидів король.

– Оніксовий камінь...отруює силу алінарів. Того дня, Вальтер пішов сам до берегу, сказавши щоб я потім приєдналася і ми прогулялись. Схоже, ви йому погрожували, на таємничій зустрічі, на яку ви натякнули йому у листі. – Арлін знову обвела всіх пекельним поглядом, та голос залишався рівним. – Так, я його знайшла. При зустрічі, ви підкинули йому той камінчик, ви сховались і з’явилась я, мене і його потрібно було посунути, його було легко вбити, а завдяки мені тихо проникнути в замок, силкуючись на паніку. Та Вальтер заприсягся оберігати мене, він хотів застосувати магію, та онікс труїв його і він не міг контролювати темну силу. Ви не очікували на таке, та все одно пішли в бій.

– Та як ти вижила?! – здригнувся Матьє.

– Бо його сила була розрахована на захист мене, у будь якому прояві.

– Ти втілення самої ночі, Арлін, тільки ніч твою країну не врятує.

Дівочих вуст ледь торкнулася посмішка, вона обвела всіх поглядом, перелякане лице королеви, люту гримасу короля, напружену фізіономію старшого принца. Вона подалась вперед.

– Ніч буває лагідною, а буває холодною і жорстокою, ви вибрали наймогутнішу її сторону.

Дівчина елегантно пройшла до дверей, та зупинилась і в на пів оберті мовила:

– У вас, королю, залишилося не так багато ночей, а я можу зробити їх найжахливішими. Бійтеся приходу сутінок, – сказала вона до всіх трьох.

Вона вийшла з кімнати, а за нею попрямував Кельвін, не звертаючи уваги на батькові крики. З вчорашньої ночі вони не розмовляли, він не хотів відпускати дівчину, та розумів, що треба. Вони мовчки йшли коридорами, не наважуючись порушити тишу, та раптом з повороту який вони проходили, на Арлін налетіла Асне. Дівчина була розлючена, її волосся стирчало у всі боки, куди і поділася її ангельська краса, її очі розширені від гніву, а в руці блищало лезо ножа.

– Ти!

Вона накинулась на Арлін грізно щось шепочучи. Королева алінарів не дозволила себе повалити, а відійшовши зберігала безпечну дистанцію.

– Що ти зробила з моєю сім’єю! – сичала та, – Ти все нищиш! Нищиш щастя інших, хоча й сама його не маєш!

Арлін здивовано здійняла брови.

– Я помилувала твого чоловіка Асне, не вбила. Хоча могла, та це поки, я його попереджала.

– Вбивця!

Кельвін здивовано дивися на Асне, яка аж тряслась від люті. Дівчина замахнулась рукою в якій було лезо, що зблиснуло у світлі канделябрів.

– Ти також тут помреш Арлін!

Та Кельвін рвучко перехопив її руку, вихопивши ніж та тримаючи дівчину.

– Асне, заспокойся. Твоя сім’я була прихильна до планів старших Касторів, ти вже мала шанс врятувати свого чоловіка. – Процидів той крізь зуби, з серйозним виразом обличчя і темними очима.

– То маленький принц на її боці?! – вона стримувалась від сміху.

Кельвін вдихнув опановуючи себе і суворо мовив.

– Не люблю коли мене недооцінюють. – Він схилив голову на бік. – Я намагаюся відновити те, що нищили десятиліттями, і через всі складнощі я продовжую це робити.

Кельвін відпустив руку дівчини, підкликаючи варту. Його очі були сповнені рішучістю, Арлін стояла і спостерігала за його діями, та слідкувала за рухами Мать’євої жінки, що сторопіло удивлялась в регента.

– Відведіть міс Кастор до її покоїв, – мовив хлопець до вартових, – і прослідкуйте, щоб вона там залишилась. – Він кинув важкий погляд на дівчину, – Не стій в мене на дорозі, Асне і бережи дітей.

Вартові вклонились і схопивши Асне під руки повели її до своїх покоїв, вона ще щось вигукувала прокляття, та згодом її голос стих. Арлін дивилась на хлопця який пустим поглядом розглядав лезо в своїх руках. Тільки зараз вона зрозуміла, що нічого не знає про внутрішні відносини цієї сім’ї, вона бачила, що до Кельвіна ставилися не серйозно, про нього думали, як про слабкого хлопчину, що завжди йде їм наперекір. І їй закортіло дізнатися більше про його життя тут.