Розділ 29

Розділ 29

Її біль був для нього нестерпним.

Джина Вілкінс 

Вартові потягнули Арлін через головний коридор, де як на диво була тільки прислуга. З-за сходів винирнула постать, то був хлопець, він направився до вартових.

– Принце, – вклонились ті, – ми спіймали цю втікачку! І йдемо до Короля...

Кельвін підняв руку, вартові замовчали.

– Не треба її нікуди вести, я сам з цим розберуся.

– Але мій принце...

– Ви мене почули?

– Так мій принц.

Вартові невдоволено відпустили Арлін і виструнчившись маршем пішли на свій пост.

– А ось і втікачка. – З усмішкою обернувся Кельвін до дівчини. – Ти так проблем собі нагуляєш.

– Я б подивилась на те як ти сидиш на одному місці очікуючи до чого тебе готують.

– Так дійсно, справа нестерпна. Ходімо.

Кельвін запрошуючи подав руку, ступивши на сходинку, через вікна, що були величезними, лилось денне світло, сонце визирнуло з-за хмар, які повільно плели небом. Медові кучері хлопця поблискували немов граючись зі світлом.

– Куди?

– Сховаю одну втікачку, подалі від суворості однієї монаршої сім’ї.

Арлін схилила голову на бік, роздивляючись хлопця, та все ж дозволила вести себе. Вони йшли знайомими коридорами, але згодом завернули в ще Арлін не знайомий коридорчик, де на стінах висіли картини з квітами.

– Де ти була? – запитав принц, вже серйозніше, коли вони піднімались сходами.

– Тебе це не повинно хвилювати, – роздратовані нотки ковзали її голосом.

– Але хвилює.

– Чому, Кельвіне?

Хлопець зупинився, вдивляючись в її очі, риси його обличчя були серйозними.

– Бо я хвилююсь за тебе, Арлін.

Дівчина нічого не відповіла, тримаючи його погляд.

– Ти була в місті?

– Так, – видихнула дівчина.

– І що ти там дізналась?

– А є про що дізнаватись?

Він окинув її поглядом і мовив:

– Судячи з твого серйозного вигляду й крижинок в очах, таки є.

– Що ж, ти вгадав.

Її голос не сподобався Кельвіну, вона говорила суворо, з ненавистю. Раптом з-за кімнати, яку вони проходили вийшов Матьє, він зацікавлено подивився на брата і полонянку.

– Куди це ти її ведеш?

– Треба поговорити про дещо з міс Лореза в своїх покоях. – Кельвін звузив очі і стиснув губи, не бажаючи тут стояти.

– Вибач братику, але я вкраду її у тебе.

Матьє схопив дівчину за передпліччя і потягнув до іншого коридору.

– Це ще чого? – Здивувався молодший принц.

– У неї розмова з королівською сім’єю.

Старший брат вишкірився на дівчину й стиснув руку сильніше.

– Ти теж запрошений, братику.

Кельвін нервово метав погляд з Арлін на Матьє, судомо видихаючи.

– Відпусти її, Матьє.

Старший Кастор поблажливо всміхнувся до брата, він відкинув руку дівчини і кивнувши головою в сторону стражі, що стояла перед дверима, підійшов до Кельвіна.

– Тоді вас поведе варта. Обох.

 ***

У залі де сиділи Король і Королева розкрились величезні двері, до кімнати увійшов гордий Матьє з полонянкою, а десь у тіні стояв Кельвін.

– Ось вона, батьку, – вклонився старший син.

Арлін нервово зиркнула на двох монархів, що сиділи та тронах і лиш випросталась зі хватки Матьє.

– Схоже наша маленька правителька не задоволена нашою добротою, – промовив король після суцільної тиші. Його очі хитро звузились, а на вустах натягнулась суха посмішка.

– Щось же ви задумали, раз чекаєте, не вбиваєте мене. – Упевнено заговорила Арлін. – Я досить часу провела у роздумах над вашими діями, та скільки було припущень, ще більше було питань.Та одне вас все ж видало, – вона повільно обвеа всіх поглядом, – саме час, що ви вичікуєте. Не складно скласти пазл докупи – складно знайти деталі.

Погляд всіх став гострим і Арлін лише здійняла голову, вона потрапила точно у ціль. Якщо одні хочуть відродити магію аби відстояти свою країну, то інші, запроторити її навіки у небутті.

– Тоді нема чого приховувати, – піднявся король, – дійсно, без вас не здійсниця один мій план – магічний переворот. А ви як я гадаю чи не остання, з роду правлячої династії, як у вас там кажуть... обраних самим місяцем?

  Арлін не зводила з нього погляд, вона слідкувала за кожним рухом у цій кімнаті, обстановка якої загострювалась.

– Ви втрачаєте контроль над плином магії, – продовжив Іларіон, підходячи ближче, – тож, якщо ви не здатні її контролювати, вона зруйнує цю планету. Доведеться все брати у свої руки. 

Дівчина стримувала себе і заспокоювалась розміреним диханням, зараз їй хотілось перерізати всю цю сім’ю.

– Отже, я вам дещо покажу.

Король подав короткий знак і Арлін схопили двоє вартових, що стояли осторонь, її опустили на коліна і зав’язали очі темною тканиною. Вона чула як хихотіла королева і як підскочив Кельвін.

– Якщо тобі так кортить все дізнатися, то молись тепер щоб це забути. – Шепнув їй прямо у вухо Матьє.

І її потягли кудись, куди вона не знала.

Знову пітьма. Темрява, яка мов по п’ятах ходить за нею, всюди, мов зачаївшийся звір чекає щоб напасти.

Паніка. Те що охоплювало Арлін у темряви, вона ненавиділа і боялася пітьми, багато чого сталося задля цього. Дихання частішає, а серце починає скажено калатати, очі нічого не бачить, а тіло не відчуває. Арлін сиділа на колінах у холодному місці, її паніку зовні виказувало дихання, та всередині здійнявся вир скажених думок. Мозок відчайдушно намагався боротися зі страхом, що стискав горло, кров важко гупала у скронях і вухах.

Ні, ні, ні, ні… 

У кімнаті чулися кроки, хтось ходив поруч, скоріш за все її викрадачі. Вони перешіптувались, дзвеніли ключі, хтось хихикав, кімната скоріш за все була оброблена оніксом, дівчина відчувала тяжіння сил цього каменю. Згодом, хтось підійшов до дівчини, він зняв з неї пов’язку, то був Матьє. Виявилось, вона була у кам’яному коридорі, перед величезними, кованими дверима, на стінах палали факели, по бокам стояли двоє вартових, які грізно стояли без жодних емоцій.