Розділ 28

Розділ 28

 Книги - це унікальна портативна магія. 

Стівен Кінг

Печерне місто під самим Вальтресом нагадувало в’язницю, де проживав цілий материк. Народ втомився, від цього всього, від постійної загрози, від життя без життя. Та хіба є вибір? Життя це суцільне виживання, різкі повороти, аби перевірити твою витримку, силу і міцність. Залишається тільки боротися, призвичаюватися та шукати більше виходів.

Під дверима генеральної печери скупчився народ, він тарабанив у кам’яні масивні двері, викрикуючи аби їх почули.

– Скільки можна так жити?! – горлали вони.

– Ми повинні діяти!

– Допомогти захистити наші домівки!

– У нас досить сили!

В самому залі генералів зачаїлися жінки та чоловіки, вони сиділи набурмосені, незадоволені поведінкою людей.

– Вони просять нас про фізичну війну, проти стількох озброєних людей, – невдоволено прицмокнула жінка, скривившись.

– Єдине на що вони спираються, це на свої сили, але так ми всі загинемо!

Товстий чоловік в костюмі мало не з всієї сили гримнув по столу кулаком.

– Скоріше за все Арлін вже мертва, а наступника в них немає. Хтось повинен посісти місце правителя, – різко вставила мадам Еліша, з Двору Зіркового туману.

– То ви вже готові посадити на трон свого сина? – поцікавився стрункий чоловік у кутку, Містер Нікандр. Він сидів схрестивши руки й закинувши одну ногу на іншу, його очі блищали, відбиваючі світло від ліхтаря.

– Я вважаю що мій син найдостойніший.

– А чи не зарано ви до престолу тягнетесь? – запитала жінка, з тугим хвостом і переляканими очима.

– Я думаю про майбутнє нашої країни, – мадам Еліша пихато виструнчилась.

– То ви вже впевнені що Міс Арлін померла? – втрутився якийсь чоловік.

– Вона у самому кублі змій, як те пташеня, – мадам Еліша грізно блимнула очима, – вона занадто молода і наївна правителька, їй не вижити.

Тим часом за дверима запала тиша. Не було чути гомону народу, або тупотіння, або гупання у двері, абсолютно все затихло. Це насторожувало, та виглянути за двері генерали і правителі дворів не наважились, розцінивши це як пастку.

***

До центральної частини материка було не далеко. Ніч пройшла не дуже вдало, та в путь йти потрібно. Залишалось обмаль часу до магічного перевороту, острів частіше трусило від сили магії, а дорога тим час була складніша. Подекуди тунелі ставали такими вузькими, що пробратися могли тільки по одному й боком.

Через рану Нерея не змогла йти, й Азз запропонував свою допомогу, позаду всієї колони він ніс її на руках, а вона, соромлячись відвертала обличчя, на якому палали червоні щоки. Калліра вирішила забрати лиса з собою, не дивлячись на різні суперечки між членами команди. Вона знайшла у своєму мішечку ціпок і пояс для зброї, вкоротивши пояс, вона начіпила його на лиса й пристібнула на ціпок. Тепер вона йшла попереду, а біля її ніг походжав темний лис. Дивно, але він швидко до неї звик, і лише до неї, на інших він гарчав або намагається вкусити.

– Ви просто боїтеся й ненавидите його, він це відчуває і не довіряє вам, – пояснювала це дівчина.

Ще вночі вони відправили імпульс до однієї з зірок ближчої до заходу, повідомивши тим самим що все нормально, через деякий час, на голограмі зоряного неба засвітилась відповідь. З ними все добре.

Десь з півдня вони дійшли до центру, де залишилась одна з команд. В центрі була довга, широка і низька печера, вона була прикрашена різних відтінків фіолетового кристалами. Тут було досить затишно і безпечно. Азз обережно опустив Нерею на виступ каменю, дівчина виглядала стривоженою, та потроху опановувала себе. Хлопець переймався її раною і самопочуттям, на що дівчина тільки всміхалась і здіймала брови.

– Отже ми зостаємося тут, – уточнив Еден, його світло русе волосся кучерями спадало на очі.

– Так, – кивнула Сіара.

– Ми одразу підемо далі, – мовив Ашшу, домовившись про щось з Ронні.

– Одразу? – захвилювалась Халін, – Може хоча б перепочинете.

– Немає часу, до ночі ми вже будемо на півдорозі до головної точки.

Ще з декілька хвилин вони перемовлялись, підбадьорювали один одного, звірялись часом. Упевнившись що у всіх все є і Нерея добре себе почуває, команда сходу продовжила свій путь.

І ось ввечері вони вирішили зупинитися в одній невеличкій печері, вогкість відчувалась у повітрі і холодило шкіру. Завтра до обіду, вони вже мали бути на місці, на сході країни.

– Тут ми відпочинемо, – заявив Ашшу, скидаючи з себе рюкзак, – хто нам приготує що не будь?

– Я можу, – озвався Барті.

– Я допоможу, – приєдналася Сіара.

– Чудово. Калліра й лисеня, ви допоможете мені з мапою, Юхім на тобі священне письмо. Всім все зрозуміло?

– Так, – луною відбилися голоси від стін.

Вони вмостилися кожен поринув у свою роботу. Сіара і Барті вирішили приготувати макарони з в’яленим м’ясом, Ашшу з Каллірою розставляли точки на мапах, а Юхім буркотів щось невдоволено намагаючись розібрати написи на пожовклому від часу папері.

– Тільки святий і розбере що тут написано... – продовжував бурмотіти той.

– Можеш вважати себе святим, ти єдиний хто досконало все це перекладе, – з усмішкою озвався Барті, підживлюючі вогник.

Юхім обернувся на нього та лише скорчив невдоволену гримасу, продовжив щось перекреслювати у своїх папірцях. Чорний Лис лежав біля ноги Калліри, принюхуючись і шкірячи свої гострі ікла. Сама дівчина перебирала якісь листи, й заправляла неслухняне пасмо волосся за вухо.  

– Отже, – заговорив Ашшу, – ми маємо п’ять точок. Все сходиться, завтра вже будемо на сході, біля садів Мер-Астрея, зробимо першу вилазку, десь тут я думаю є печера, що веде на гору, – він тицьнув кудись на мапу. Хлопець уперся руками в стіл, він підкотив рукава сорочки по лікоть, з його шиї звисав медальйон у вигляді хитромудрих шестерен, інкрустовані камінчиками, і на них було щось написано. Цю прикрасу він ніколи не знімав, і нікому не давав її роздивлятися.