Розділ 24

Розділ 24

 Життя – це не очікування того, що шторм закінчиться. Життя –

 це вчитися танцювати під дощем.

Вівіан Грін

Кельвін сказав чистісіньку правду.

З зали туди сюди ширяли служанки приносячи їжу, приносячи подушки і ставлячи квіти. Як тільки вони наближались до зали, Арлін почула тупотіння дитячих ніжок, що вельми її здивувало.

Вони увійшли, всередині юрмилися фрейліни, кухарі і інша прислуга, побачивши Арлін вони лиш округлили очі і швидше забігали. Дійсно, не кожен день побачиш правительку ворогів. Та дівчина виглядала невимушено, хтось почав перешіптуватись, та обстановка залишалась контрольована.

Короля і королеви ще не було, як їй повідомив Кельвін вони прийдуть під самий початок трапези. Зала була світла і простора, вікна також знаходились низько, форма кімнати нагадувала коло і по колу стояли мармурові колони, які тримали ще балкон над залою.

По праву сторону Арлін помітила дівчину з золотим волоссям і великими карими очима. Шкіра була біло бліда, вона виглядала дуже худою, на ній була сукня гранатового відтінку з золотим мереживом й обідком з імітованим золотим листям винограду. Біля неї бігало четверо дітей, а сама вона пильно дивилась на Арлін.

– Хто вона? – пошепки запитала Арлін у Кельвіна.

– Зараз познайомлю.

І вони рушили до дівчини, та з вигляду напружилась. Як тільки вони підійшли, Арлін побачила як до них наближається Матьє.

– Міс Арлін, – ввічливо промовив він, – сподіваюся вам добре спалось.

На його лиці заграла гостра посмішка.

– Дякую, все досить добре.

– Дозвольте представити, – Матьє приобійняв тендітну, золотокосу дівчину за плече, чим неймовірно вразив Арлін, – це моя дружина, Асне Кастор, – дівчина злегка всміхнулась і трохи схилила голову в знак знайомства, – а це наші діти.

Матьє обвів рукою дітей, які вже встигли підбігти і вистроїтися біля нього.

– Троє хлопчиків і прекрасна дівчинка, – він гордовито здійняв підборіддя та глянув Арлін в очі.

– Милі, – ледь видушила з подиву Арлін.

Хлопчики були одягнені у білі костюми, з срібними деталями, волосся в них було біляве як у батька. Дівчинка одягнена в рожеву сукню, з дрібними срібними блискітками, волосся кучеряве, локони гарного медового кольору, великі очі були сірого кольору. Вона була наймолодшою, років зо два. Арлін усміхнулась до неї й та відповіла усмішкою, показавши свої ямочки.

– Чудні діточки, – нарешті мовила Арлін, – як несподівано дізнатися, що у Матьє є така прекрасна дружина, як ви, Асне.

Та кивнула та не проронила ні слова, в її очах Арлін бачила страх, страх перед її силою.

– От і добре, – подав голос Кельвін, – нам час.

І з цими словами він відвів Арлін до іншої частини зали, час ще був тож вони стали біля вікон і чекали на короля і королеву Корнету.

– Чого чого, та такого я не очікувала... – обводячи зал поглядом неголосно вимовила дівчина.

Кельвін лиш всміхнувся.

– Дивно що ти ще без дружини і як мінімум однієї дитини, – лукаво продовжила Арлін.

Хлопець поблажливо здійняв брови.

– І батьку це не подобається.

– І...

– І до відносно недавніх подій, я не бажав ні закохуватись ні мати сім’ю. Я лише бажав втекти від цієї сім’ї.

Його очі потемніли, він тихо видихнув розглядаючи каблучки у себе на пальцях.

– То це рішення змінилось? – цікавість в Арлін заворушилась виром.

– Так, схоже на те, – він лукаво всміхнувся, розглядаючи дівчину.

В залі загуділи дзвіночки, слуги вишикувались, всі стали пропускаючи короля та королеву.

– Увага! – голосно заговорив один чоловік, – прибули король та королева!

І в головному вході з’явилося двоє шановних людей. Арлін і раніше їх бачила, коли в останнє тут була, та вони постаріли. Стрункий король у білому одязі зі сріблом, його волосся посивіло, а шкіра здавалась дуже сухою, на голові пишалась масивна корона. Королева йшла поруч, худа і струнка, з гострим лицем та сірими очима, на ній була пишна сукня червоного відтінку бургунді, увішане срібними пасмами і стрічками. Волосся було закручене на потилиці, на голові поблискувала важка корона з срібла і рубінів.

Вони поважно пройшли до тронів що були перед круглим столом, вони стали, обвели зал поглядом, затримавши погляд на Арлін і трохи почекавши із суворим поглядом, піднімаючи напругу, сіли.

– Мій королю, моя королева, – до столу підійшов Матьє з Асне і дітьми, вони вклонилися.

– Діти, – крізь вуса всміхнувся король, – як мої онуки?

– При доброму здоров’ї і гарному гуморі, мій королю, – хвилюючись поспіхом промовила Асне.

– Чудово, – протягнула сухим голосом королева, і махнула рукою, аби вони сіли.

Матьє сів біля короля, а Асне з дітьми і служанками біля королеви.

– Ось і час, – шепнув до Арлін Кельвін й вони попрямували до столу.

Арлін не переживала, ні. Вони її вороги, і ними залишаться, холодний розум та впевненість.

– Батьку, мати, – підійшов Кельвін.

– Сину, – подав голос король, – ми за тебе турбувались.

– Ми були у розпачі, коли дізнались, що ти зник, – защебетала королева.

У Кельвіна було кам’яне лице, з легкою посмішкою, схоже що він не вірив їхнім словам.

– Та зараз я тут, в мене все добре і немає причин хвилюватись, – відказав молодший принц. – Я хочу вам представити нашу гостю.

Він обернувся до Арлін, в очах його блиснуло хвилювання.

– Правителька Вальтресу, Арлін Лореза.

Арлін холодним поглядом обвела всіх присутніх. 

– Було дуже мило з вашої сторони викрадати мене за для чарівної розмови, – дівчина дивилась королю в очі, – перебувати в колі сім’ї Касторів, – в голосі чулись нотки зверхності і твердості.

– То ви вже правителька, міс Лореза, – проскрипів голос короля.