Розділ 21

Розділ 21

 Роздуми можуть вимотувати не менше, ніж напружений біг.

Еріх Марія Ремарк

Вальтрес був охоплений глибокою пітьмою ночі. Завдяки великій кількості підземних переходів і тунелей можна було непомітно пробратися в замок з під захованого міста. Три команди, що збиралися у небезпечну подорож вирішили пересидіти у винному льосі, з величної кам’яниці потрібно було забрати всі необхідні речі, для подорожі. По деяких частинах острову розсілися корнетовці, тож треба бути пильними і обережними.

– Отже як діємо, – почав Ашшу, – я і Ліам підемо за зброєю, Сіара і Ракель, ви за їжею, Калліра і Еден, – Еден був молодик з команди центру, – ви йдете за мапами. Всім все зрозуміло?

Всі лиш кивнули.

– Гаразд, тож всі інші сидіть тут і чекайте на нас.

Він обвів всіх пильним поглядом, ті погоджуючись гмикнули.

Залишивши льох, вони піднялись сходами нагору, сходи вели в кухню, зараз там нікого не було, замком лиш ширилась тиша і м’які кроки таємних відвідувачів. Ракель і Сіара пішли коридором до складів з їжею, ще четверо продовжили просуватися вперед.

– Наша головна задача, набрати всього, що нам потрібно й не показатися у вікнах, – коли вони зупинилися мовив Ліам, - Калліра, Еден у вас третій поверх, Ашшу в нас другий. Ходімо.

Головним завданням, було пересування нижче рівня відкритих вікон, деякі були закриті товстими темними шторами, а деякі відчинені. На другому поверсі в східному крилі знаходилась кімната зі зброєю, та відімкнути потаємний замок можна було тільки під силу алінарам.

Ашшу став перед дверима і прикликав ледь помітну кульку світла, кулька плелась зі смужок і ті смужки просовувались крізь замочну шпарину. Почулося глухе клацання і двері відімкнулися. Хлопець задоволено посміхнувся і обернувся до Ліама.

– Прошу.

Вони зайшли всередину, кімната була виконана в холодних відтінках, на стінах висіли мечі, кинджали, різна вогнепальна зброя. Пахло порохом, вікно було відчинене.

Ліам підбіг до ящиків, що стояли під стіною, Ашшу підійшов до кинджалів.

– Нам потрібні димові шашки, з ними зручно ховатися, – коментував Ліам.

– Думаю нам ще згодяться кинджали, – Ашшу прицмокнув язиком, розглядаючи велику кількість блискучих ножів, –  що полюбляєш більше сапфіри чи може рубіни?

Ліам невдоволено зиркнув на хлопця.

– Ну гаразд, візьму з гранітом.

Вони ходили по кімнаті обережно, стежачи за тим, щоб їх не було помітно. Дерев’яна підлога тихо поскрипувала від їхніх кроків, місячні промені, що ненадовго визирнули з вікна, відбивались у холодному блиску леза. Спритно пересуваючись хлопці назбирали потрібну зброю, та вже стояли на шляху до виходу.

***

В архівах третього поверху солодко пахло книжками й паперами. Вікна закриті, світло не пробивалось крізь щільні штори. Калліра і Еден шли тихо і м’яко, немов чогось остерігаючись, хоча і нікого не було. Мапи зберігались у великій шафі, з висувними дощечками на які їх викладали.

Калліра обережно наблизилась до шафи, її кучері легко похитувались під рухи дівчини. Еден підійшов до скручених мап, треба було знайти зображення місцевості, а також особливі тексти що до храмів.Вдвох вони стояли і перебирали тексти, зображення, мапи під тьмяний світ зіркового вогнику, який створила Калліра.

– Ось, – тихо мовив хлопець підходячи до дівчини, – тексти про храми, такі треба?

Алінара пробігши очима, стверджувально кивнула.

– Так, молодець.

Хлопець посміхнувся і відклав тексти на стіл. Тим часом Калліра вже скручувала другу мапу, обережно, аби не пошкодити вугільний шар. Перебравши всі мапи в шафі, вона так і не знайшла ту, що зображує місцевість садів.

– Дивно... – лиш прошепотіла дівчина.

Минуло двадцять хвилин їх пошуків, та мапу садів виявити не вдалось.

– То що, схід піде без мапи?

– Там будуть Ашшу і Ракель, – всміхнулася Калліра, – вони точно не пропадуть. А зараз ходімо, треба збиратися.

– Угу, – кивнув хлопець.

***

Сіара і Ракель потрапили у сховища з їжею. Тут вікна були вузькі й під стелею. Ракель запалила маленький вогник-зірку, вони просувалися вздовж стін, розглядаючи ящики, під тьмяним світлом.

– Сіара, – тихо прошепотіла Ракель, – як думаєш, з цього щось вийде?

Сіара лиш важко видихнула.

– Віра, Ракель, іноді все що в нас є.

– Ми маємо один одного, це вже щось більше.

Дівчина злегка всміхнулась.

– Отже будемо змагатися за один одного, – в її очах ковзали лукаві вогники.

– Це додає сил.

Вони зупинились знайшовши запаси бобів, ягід і горіхів. Трохи пізніше вони набрали хліба, трохи цукру та солі, шматки копченого сиру, сушене м’ясо, картоплі трохи овочів та фруктів. Цього має вистачити на їхню подорож. Також вони набрали запас питної води й невеличкий посуд для приготування якоїсь їжі.

– Все, ходімо, – підсумувала Ракель, і вони вирушили в винний льох.

***

Через годину всі вже повернулися до льоху. Останніми повернулися Калліра та Еден. Ракель сиділа розбирала провізію по мішечках кожному колу, Ашшу роздавав зброю.

– Ну що там з мапами, – Сіара миттю опинилась біля Калліри.

– Ось.

– Це священні тексти, – з-за спини дівчини з паперами в руках вийшов Еден.

– Добре, – почала перебирати все Сіара.

Всі сиділи в колі, хтось щось обговорював, очікували цю подорож.

– Зачекай, серед мап немає садів.

Калліра і Еден переглянулись.

– Ми переглянули весь архів, та мапи садів не було, – мовив Еден.

– Дивно, – протягнула Сіара нервово глянувши на Ашшу.

– Впораємось і зі звичайною картою, – підморгнув Ашшу, підходячи до Сіари.

Та лише кивнула. Вона оглянула мапи, тексти, папір давно пожовк від часу, а вугілля залишало сліди на пальцях. Розклавши їх на невеликому столі, дівчина мотузкою закріпила за відношенням, мапи місцевості й тексту що до храму який там.