Розділ 18

Розділ 18

  Вона хитріша змії, хоч скромніша за голубку,

Чиста як херувим, як сатана лукава… 

Вільям Шекспір

Королівська каюта була затишна й тепла. Виконана у теплих відтінках, з переважними червоним і молочним кольорами. Повітрям ширились приємні пахощі м’якої лаванди, апельсину та герані, вони немов би зачаровували.

Арлін присіла на ліжко, яке стояло під стінкою, все було якось занадто чисто, немов би тут майже ніколи не бувають. Її замислений погляд, який оглядав каюту зловив Кельвін, і правильно вгадавши її роздуми мовив:

– Я тут не часто буваю, – він стояв біля маленького столика й тієї ж миті відвернувшись щось переливав, – брат взагалі не дуже любить брати кудись мене з собою, тож й тут немає якогось затишку.

Вони замовкли. Корабель плавно плив по хвилях, гойдаючись у повільний такт. Немов океан танцював повільний і легкий танок. Було чутно, як хвилі билися об борт корабля, а в повітрі відчувалась солоність.

Дівчина сиділа на шовковій постелі, задумавшись, вона зрозуміла що нервування знову наростає, страх, біль, паніка на якусь мить неначе хвиля, вдарила її й залишила саму. Вона не знала що буде, коли вони дістануться Корнету, та що зараз відбувається на її землі. Арлін почувалась так, неначе кинула їх самих, просто так, на вірну смерть. Але в її мозку потрохи почав вимальовуватись план, якщо зорі пророкують таку для них долю, то вони мають вистояти, а вона, зробить все для свого народу.

Кельвін нишком спостерігав за змінами емоцій на її обличчі. Він помітив, що коли дівчина зосереджено про щось розмірковувала, то закусувала нижню губу. Арлін помітила його обережний, зацікавлений погляд і швидко виструнчилась, її акуратні плечі подалися назад, а лукавий погляд блиснув на хлопця.

Той усміхнувся.

– Ти тремтиш. Може вип'єш, щоб зігрітися? – Кельвін підійшов з двома келихами, наповнені темно червоною рідиною.

Арлін непевно глянула на келихи.

– Що це?

– Ягідна наливка, слабка, не сп’янієш.

Вона взяла келих, розгойдуючи його, Кельвін підніс свій келих до її цокаючись, терпкий смак ягід давав хвилину насолоди. Тепло від напою приємно розтікалося всередині залишаючи після себе приємний присмак.

Кельвіну, аби насолодитися напоєм потрібно було зняти його легку шаль з лиця. Прикраси тихо дзенькнули, коли хлопець поклав шаль на стіл.

– Арлін, чи можу я задати тобі питання?

Дівчині подобалась його картавість, особливо в її імені. Вона подивилася на келих вина, зробила ковток і мовила:

– Один день, одне питання, – вона ще раз покосилася на Кельвіна, – будь ласка, запитуй.

– В чому полягає прокляття зірок?

Арлін потупила свій погляд.

– Нащо це тобі?

– Таке моє питання, – хлопець розвів руками й так як ліжко знаходилося досить низько, він усівся перед дівчиною так, що дивився на неї знизу вгору, його очі зосереджено вдивлялись в Арлін.

– Прокляття полягає в пробуджені пітьми, яка сновигає лише в тіні. Зорі пророкують щось гірше ніж війну з Корнетом, це не перша війна і зірки стоять не так. Та знати напевно також не можна, бо майбутнє мінливе й кожної секунди може змінитися що завгодно.

Вона замовкла. Арлін пильно стежила за виразом обличчя Кельвіна, а він у той час уважно слухав. Дівчина зробила ще ковток напою.

– Твої очі, – раптом змінив тему принц, – холодні мов ті крижинки, але глибокі, що можна в них потонути.

Арлін ніжно всміхнулась, вона трохи нахилилася вперед, її білі локони спали з плеч, щоки рум’яні від приємного тепла в каюті.

– У всіх алінарів блакитні очі, відрізняється лише відтінок. Це нас виказує.

– Я це помітив, коли блукав вуличками міста. Та думаю твої очі особливі. В них відображається твій міцний характер, твій холодний розум й це заворожує.

Дівчина не думала навіть знітитися, їй сподобалось те, що деякі зважають на такі особливості.

– Приємно таке чути.

Хлопець встав з підлоги, він підійшов до невеличкої шафки з речами. Звідти він дістав теплу сорочку молочного відтінку.

– Одягнеш це, – він поклав сорочку поруч з дівчиною, – гадаю, в цьому буде зручніше спати, ніж в цій вишуканій чорній сукні.

Арлін лише повела бровами. В каюті була невеличка ширма, за якою дівчина й переодягалась. Сорочка виявилася дуже приємною на дотик, за довжиною вона була трохи коротшою від коліна. Зачіску вона розплела, а незвичайні шпильки поклала у свою невеличку кишеню на стегні. У дзеркалі, яке висіло в кутку вона побачила зблідлу від застуди дівчину, під очима проглядались синці від постійних нервувань і недосипів. Вона не бажала дивитися на себе такою, такий вигляд не годиться правительці.

Арлін вийшла, Кельвін сидів біля столику й обережно та зосереджено вирізьбив нову прикрасу. Машинально вона потягнулася до підвіски, що він їй подарував. Дівчина тихо сіла на ліжко й спостерігала за його діями. На столику під світлом гасової лампи поблискували синім камінчики танзаніту. Арлін добре знала назви дорогоцінних камінчиків, цього її навчила мати.

Плавні погойдування корабля й монотонні обережні рухи Кельвіна хилили дівчину на сон. Вона прилягла на подушки і через декілька хвилин заснула.

***

Прокинулась вона вже від вранішньої прохолоди, яка лоскотала її шкіру. Огледівшись спросоння в каюті вона була одна, за склом ілюмінатора тільки тільки світало. Яскравий серп сонця визирав з-за звиль, бавлячись промінням на хвилях, повітря було холодним і солоним. Дівчина повільно встала випроставшись, вона підійшла до ширми у пошуках одягу. Добре що важка сукня складалася з різних деталей. Теплі легінси від морозу, сорочка з широкими манжетами, зверху вона одягнула накидку з сукні, бархатисто-чорну з розшитими зірками. Взувши свої чоботи вона тихенько вийшла з каюти.