Розділ 12

Розділ 12

 Завтра буде зовсім інший день.

Маргарет Мітчелл

– Пообіцяй мені, що так і зробиш.

– Так, Арлін, обіцяю, – Ліам виглядав трохи зблідлим, серйозним але спокійним.

– Я підійду до тебе вже перед урочистою церемонією.

Хлопець кивнув, та развернувшись на п’ятах, попрямував до виходу з кімнати.

Навколо Арлін вже з'юрмилися дівчата. Одні готували одяг, інші підбирали магічні прикраси, треті заплітали волосся і вимальовували символічні знаки на шкірі Королеви. Над грудьми з’явився розпис віддзеркалених фаз місяця, а на зап’ястках малюнки що нагадували тонкі кинджали. Пухкі губи стали ще червонішими, очі підведені срібними лініями, дивні білі веснянки неначе стали ще світлішими гармонійно вписуючись. На вухах погойдувалися срібні сережки, одна у вигляді місяця, а друга у вигляді зірки. Половина волосся була заплетена у вигадливі коси, інша частина вільно спадала спиною молочним водоспадом. Конструкція з срібного каркасу та довгої білої, напівпрозорої вуалі, обрамувала голову дівчини. Кілька срібних браслетів поблискували на правому передпліччі.

Дійшла черга й до сукні. Витончені тканини молочних відтінків огортали тендітний стан Арлін. По боках від стегон знаходилися прорізи, а зверху сукні одягалася накидка, з легкого, напівпрозорого шовку. З красою Арлін могли посперечатися й самі богині. Все було майже готово. За вікном чулися голоси гостей, кімнатою ширяв свіжий, приємний трояндовий аромат.

В усій красі юна правителька стояла перед дзеркалом у вирі заклопотаних фрейлін.

– Вийдіть, – нарешті мовила Арлін.

Помічниці кивнули й метушливим ланцюжком покинули кімнату.

Тиша.

У порівнянні з натовпом людей навколо, це була тиша.

Дівчина потягнулася до ящику туалетного столика. Звідти вона дістала маленький записник з олівчиком. На стегні Арлін затягнула шкіряний ремінь з маленькою кишенькою, в яку й поклала записник. Насправді астрономи так часто робили. Ніхто не знає, коли зірки вирішать розповісти свої таємниці.

У двері постукали.

– Міс, – роздався тихий голос Ліама, – вже час.

Дівчина ще раз глянула у дзеркало, прошепотіла до свого відображення, і поважною ходою теж поспішила покинути свої покої.

***

Від головних воріт кам’яниці тягнулась доріжка з срібної тканини, вздовж якої розставлені свічки. Велика кількість людей юрмилися навколо, намагаючись краще розгледіти дійство. В кінці доріжки знаходився кам’яний постамент на якому, ширяючи у повітрі, зависло срібне блюдце з водою настояною на місячному сяйві. Навколо цього постаменту стояло на одному коліні семеро дівчат. Вони уособлювали сім фаз місяця, їхні тіла були одягнені в срібні сукні з легкими напівпрозорими шаром тканини зверху. Спідниці, за традицією, були широкі, а на голові обов’язково довга вуаль. Дівчата стояли з простягнутими руками у яких горіла свічка і чекали на ту, що запалить сяйво усіх стадій величного місяця. Вони нагадували дів, з легенди про святого Вестара.

Арлін постала перед усіма у своїх величних шатах. Забачивши її всі замовкли. Ніч, спокійна й темна, огорнула тишею місто. Лише неспокійний вітерець колихав тканини одягу, й погойдував вогонь свічок.

Поволі музиканти почали вигравати музику, звуки скрипки, ліри і труби розливалися містечком.

На вежі Тиші залунав рівномірний бій, тихий та глибокий бій дзвонів.

Глибокий вдих.

Повелителька цих земель, Арлін Лореза, величною ходою рушила до постаменту. Вона помітила особливо пильний й вивчаючий погляд, погляд знайомих синіх очей. Вогонь свічки, в руках Арлін колихався від рухів. Сяйво повного місяця начебто також спостерігало за всім. У повітрі застигло очікування.

Дівчина зупинилася перед кам’яним виступом з блюдцем. Хвилювання наростало. Вона встала на одне коліно, акуратне личко здійнялося до місяця. Легке шепотіння прокотилося, порушуючи тишу.

– Da Mensem sanctum! Tolle onera gravia, stilla hoc onus.

Ще хвилина.

Арлін обережно встала, руки трохи тряслись, ставлячи свічку на блюдце. У її зір потрапили схилені голови дівчат, напруга коливалась в повітрі тамуючись у подиху. Спочатку здалося, що нічого не відбувається. В мить дно свічки почало іскритися сріблястим сяйвом, воно візерунками почало здійматися до гори. Сріблясті лінії досягли полум’я, воно запалало білим світлом. Спалах. Від вогню розтяглися промені світла, які почали з’єднуватися зі свічками в руках дівчат. Священні візерунки на їх смаглявих тілах, та на шкірі Арлін засвітилися холодним, білим сяйвом.

Місяць, на чорному небі ночі, почав темніти. Його промені згасали. В раз все почорніло, лише зорі ледь мерехтіли. В повітря піднялася ледь помітна паніка.

Секунда.

Яскравий спалах білого сяйва, він змусив відвернутися, закрити очі. На небі знову засяяв диск місяця, та ось воно справжнє алінарське диво, від цього кола у дві сторони розійшлося по три фази місяця, розтягуючи у лінію. У натовпі почулися дитячі охи. Ще секунда, всі виставлені етапи місяця замерехтіли й неначе силою зімкнулися воєдино. Новий спалах білого світла і на небосхилі залишився лише тоненький серп місяця, який своїм молодим сяйвом обіймав кожне обличчя, що було звернуто до нього.

Відродження відбулося.

Всі з полегшенням видихнули. Мить терпіння і радісний ґвалт здійнявся у повітря. Музика заграла з новими, радісними нотами. Дівчата, що були у місячному колі, встали. Вони зробили одне повне коло навколо Арлін, їхні тендітні тіла плавно походжали, вітерець колихав їхні сукні, а на грудях дзвеніли медальйони. Зупинившись кожна з них по черзі підходила до постаменту і з якимось тихим нашіптуванням, ставили свічку на спеціальні місця навколо головної свічки. Коли остання дівчина повернулася у коло вони присіли в реверансі.

Арлін обвела їх поглядом і не тягнучи багато часу, плавно розвела руками в знак прийняття поваги. Вона розвернулася до натовпу, її пильний погляд оглядав всіх присутніх. Схоже вони це відчули, бо за вуаллю не було видно очей, тож схилили голови в знак визнання.