Розділ 11

Розділ 11

 Подивися на місяць. Дивний вид на місяць. Вона  як жінка, 

що постає з могили. Вона  схожа на мертву жінку. 

Можна подумати – вона  шукає мертвих.

Оскар Уайльд

Цього дня з західних країв Вальтресу, мешканці з’їжджалися ближче до замку, на території якого відбудеться відкриття урочистого свята. Вчені, художники, митці, науковці були почесними гостями. На сам перед Вальтрес, це земля процвітання творчості та науки. На його території знаходиться велика кількість навчальних закладів, знатні своїм серйозним ставленням до навчання та дисципліною; велика кількість лабораторій і наукових центрів. А великі бібліотеки славляться своєю давністю й великою кількістю різноманітної літератури. Тут кожен пишався в першу чергу розумом.

Вулички буквально тріскотіли від люду, стежинки готичного міста завертали невідомо куди, в сховані хащами потаємні місця. Кам’яниці були переповнені, а сімейні крамнички радісно закликали завітати до них, та купити зоряної настоянки або святкові солодощі.

Чоловіки разом з жінками, походжали вздовж центральних вулиць, набитими різними чарівними крамничками. Жінки носили довгі сукні, що складалися з білих, червоних, синіх та фіолетових шарів тканини, а зверху обов’язково надягалась накидка з вишивкою, яку мала кожна родина. Чоловіки зазвичай одягали вільні сорочки, теплі накидки з розшитими комірами, штани та високі чоботи.

На вулиці потроху темніло. Свічки, що були обов’язково розставлені на території, мерехтіли у легкому погойдувані. В кам’яниці метушилися ще дужче, кожен готувався до великого свята. Все було прикрашено якнайкраще. Вогонь від свічок спокійно погойдувався від рухів. На невеликих круглих столиках, які були розставлені по всюди, розклали частування.

Арлін вже стояли в дверях приймаючи правителів дворів, що поступово приїжджали до замку. Прохолодне повітря пощіпувало шкіру.

– Мадам Еліша з Двору Зіркового туману, – оголошував паж гостей.

– Рада вас бачити мадам Еліша, – привітливо мовила Арлін.

Жінка була пишнотіла з темним волоссям в пишній зачісці. Вона стримано кивнула й прицмокнувши язиком увійшла всередину.

Арлін ледь стояла, зневажливі погляди та перешіптування в її сторону, сильно докучали. Багато хто зневажав її через молодість, кажучи: “юним не місце при правлінні” або “невже ми можемо на щось сподіватися, якщо тіару носить мале дівча!”. Ця зима була двадцята в її житі. Не дивлячись на деякі зневаги вона добре піклувалась про життя її народу, Вальтрес досі тримається завдяки її праці. Арлін ніколи не претендувала на місце очільниці, але трагічні обставини змусили піти іншою дорогою. Хоч і не всі, але народ любить її та поважає, вона, як не як, правителька Арлін Лореза.

Повозка Двору Зіркового туману, від’їхала, а разом і з нею темні цервіни. Прибули наступні гості з Двору Небесної безодні.

– Містер Нікандр разом з Мадам Етелією, Двір Небесної безодні, – урочистим голосом продовжив паж.

Вийшовши з карети, чоловік та жінка попрямували сходами до дівчини. Містер Нікандр був худим чоловіком, обличчя прикрашали коротенькі вуса та маленька борідка. Мадам Еталія це мініатюрна жінка, з коротким чорним волоссям, яке прикрашене золотими зірочками, блищало під сяйвом місяця.

– Міс Арлін, – схиляючи голови мовила пара.

– Ми раді вашому запрошенню, сподіваємося у вас все добре, – жінка з добротою мовила лагідним голоском.

– Рада що ви завітали до нас, прошу проходьте.

Арлін привітно посміхнулась. Легкий вітерець колихав її розкішне волосся, очі блищали при світлі місяця. Дівчина відчула присутність та розмірене дихання когось позаду себе.

Вона обернулася. Перед нею стояв усміхнений, і на вигляд щасливий, принц Корнету.

– Кельвін?

Хлопець глузливо вклонився.

Від його присутності Арлін стало легше, вона вже не почувалася занадто розгубленою і самотньою. Вона заусміхалася.

– Я бачу ваша милість сумує одна, дозволите скласти компанію? – принц галантно простягнув руку, в його очах заграли смішинки.

Легкий смішок, ця його ввічливість разом з якимось дитячим глузуванням – дражнить, і ти йдеш по лезу гри бо це забавляє. Юна правителька дозволила взяти себе під руку, вони ринули крізь людяний зал, до сходів на вищі поверхи.

Залом лунала приємна музика, ніжні звуки ліри та чарівна мелодія скрипки залишали спокій на душі. По замку розвішані спеціальні конструкції з трьох невеличких золотих тарілок. Вони розташовувались вгору від найбільшої до найменшої. На самій маленькій тарілці знаходилась просочена неймовірним, приємним ароматом пластина з натуральних волокон, дим якої, при підпалі звивається водоспадом по іншим тарілкам, насичуючи повітря нотками спокою та насолоди.

– А ти не бачив інших? – запитала Арлін свого супутника, очима вишукуючи друзів у натовпі.

– Бачив. Казали, що трохи затримаються. Сіара зараз в архіві, Ракель в астрономічній вежі, а Ліам начебто з сім’єю. Ні про кого не забув?

Хлопець лукаво всміхнувся.

– Коли ти встиг про всіх все дізнатися? – сторопіло мовила дівчина.

Вони йшли третім поверхом до покоїв Арлін, паралельно насолоджуючись вишуканою архітектурою.

– Зранку в мене було досить часу, аби непомітно піти прогулятися та дорогою зустріти твоїх друзів.

На це дівчина лише гмикнула.

– Мене завжди заворожувала ваша архітектура, та й взагалі мистецтво, – палко прошепотів Кельвін, спираючись на поручні сходів, він розглядав стелю розмальовану вишуканими фресками.

– Дитиною, я могла годинами просидіти тут, роздивляючись ці витвори мистецтва.

Разом вони милувалися неймовірною красою вишуканості, темної і  старовинної кам’яниці.

– Ходімо, почекаємо всіх у моїй кімнаті.