Розділ 10

Розділ 10

Найглибша Істина розквітає лише з найглибшої любові.

Генріх Гейне

Ранок зустрів острів овиваючи туманом. Ще було темно, лише шоста ранку та всі потроху прокидалися й поспішали займатися перед святковими приготуваннями.

Відродження місяця святкується в цих краях з давніх-давен. Це явище відбувається раз на рік у різний час одного дня. Кожного року алінари вираховують у який час відбудеться відродження за календарем трьох місяців. У цьому році воно припало на другу годину ночі.

На вулицях острову чути дитячий сміх, веселі заклики продавців купити святкові смаколики або квіти. У кам’яниці теж метушня. За традицією будівлі прикрашають свічками, кришталевими зірками та місяцями. В кухнях готували фірмове, алінарське печиво у вигляді кутастих кристалів, які покриваються перламутровою пудрою. Є також один святий напій, це свого роду біле вино настояне під світлом молодого місяця. Святкування почнеться о сьомій вечора, на головній площі, а зараз всі були заклопотані у радісній метушні.

Арлін сиділа у своїй кімнаті, на підлозі перебираючи свою скриню з листами та паперами. Волосся дівчини обережно лежало на спині, шкіра кольору кави з молоком приємно гармоніювала з молочною сукнею, а білі веснянки незвичайно прикрашали лице дівчини. Її пухкі, вишневі вуста рухалися у наспівуванні пісні.

В двері тихо постукали.

– Так, – не відриваючись від своїх справ відказала Арлін.

– Міс, внизу вас чекає особливий гість, який нетерпляче чекає зустрітися з вами.

Арлін здивовано обернулася до жінки.

– Так? І хто ж це?

– Мене попросили зробити це сюрпризом.

Жінка усміхнулася неначе чекаючи на приємне здивування своєї пані.

– Гаразд, – заінтригована Арлін встала, подивилася у дзеркало і впевнившись що виглядає досить пристойно пішла коридорами до головного залу.

Там на неї й справді чекав приємний сюрприз. У залі на неї чекали її друзі Сіара, Ліам та Ракель. Вони були усміхненими, радісними та вбрані в простий одяг. Стояли пліч опліч щось приховуючи за спинами. Коли Арлін підійшла ближче вона відчула щось неладне. Схрестивши руки на грудях її личко осяяла усмішка, й з цікавісттю в очах стала в очікуванні. Не тягнучи, друзі схилилися в легкому поклоні, простягаючи кожен по троянді, біла, червона і рожева, в вітання зі святом. 

Арлін здивувалася, та здивування змінилося сміхом. Вона щиро розсміялася приймаючи дарунки.

– Намагаєтеся задобрити мене? – з потішанням мовила юна правителька, – Вітаю! Вам це вдалося.

З-за спини Ліама визирнула руда копиця волосся, а там й усміхнений, малий хлопчина. Хлопчик радісно підбіг до Арлін й схопив у свої теплі обійми.

Дівчина хитнулася від несподіванки.

– Треві! – з радістю вигукнула дівчина й обійняла у відповідь.

– Тревісе! Хто ж так з правителькою вітається? – вигукнув Ліам.

Малий хлопчина знітився, а його щічки зарумянилися, він відхилився від Арлін.

– Нічого страшного, – заспокоїла дівчина, – все добре. Як я рада тебе бачити! Ваша сім’я приїхала до нас? – це питання відносилося більше до Ліама.

– Так, – відповів Ліам, – батьки з братом вирішили не надовго приїхати на свята до мене, минулого разу їм тут дуже сподобалось. Та й Треві дуже хотів знов сюди, – брат скуйовдив малому волосся.

– Що ж, чудово! – сплеснула Арлін в долоні. – А де ж вони будуть жити?

– Не переживай, вони оселилися в невеликому будинку неподалік, на окраїні містечка.

– Гаразд. Тревісе, ти вже багато історій вигадав?

Хлопчик, який розглядав вишукано розписану фреску на стелі, кліпнув своїми великими блакитними оченятами в знак згоди.

– Так!

Арлін вдоволено посміхнулась. Її давно так не тішили безтурботні хвилини життя.

 – Тоді розповіси їх мені, та пізніше. Ви напевно втомилися від довгої дороги, тож відпочинете, завітаєте на свято і я буду уважно тебе слухати на підвіконні в бібліотеці. Домовилися?

– Добре, – трохи засмучено мовив малий Треві.

Ліам взяв хлопчину за руку, й сказавши що зустрінемося вже перед святом, пішли до тимчасового будинку сім’ї де Вейнів. Дівчата також сказали про справи, які займуть їх до самого вечора і легкою ходою залишили головний зал.

***

Сьогодні велике свято за місячним календарем Алінарського світу.  День відродження всіх фаз місяцю. Старе свято, його коріння пробиваються далеко в історію, аж до мало не найперших алінарів і ось досі його відзначають з особливою пишнотою.

Люди поступово прикрашають будинки та вулиці свічками, виробами з місячного каміння, в пекарнях розливався солодкий запах свіжого печива, які виготовлялися за особливим рецептом. Вулицями розливається музика місцевих музикантів, яка зігрівала душу, як у добрі часи.

Кам’яниця теж потрохи починала прикрашатися, в домі начакловували магічні, багатогранні зірки-світильники. Щоб їх створити потрібно було обрати зірку (якщо у зірки низька температура, то вона випромінює світло в червоних відтінках, а чим температура вища, тим колір більш синій), найчастіше обирають з температурою приблизно в дев’ять тисяч, так можна отримати тепле біле сяйво. Обрана зірка живить своїм сяйвом магічний ліхтар, а алінар своїми силами контролює весь процес.

Сяйво цих ліхтариків миготіло вздовж замку, вони граційно погойдувалися в невагомості, немовби спостерігаючи за всім. Арлін вирішила піти до свого гостя-принца, аби попередити про готовність на вечір свята. Її тендітна постать в світлій сукні, ширяла між заклопотаних людей до головних сходів.

Дізнавшись у пана Франца яку кімнату віддали принцу, вона поспішила туди. Гостьові кімнати знаходилися на другому поверсі. Величні, викрашені у темні відтінки стіни, супроводжували у мандрах замком. Всі стелі були змальовані фресками присвячені космосу, містичним створінням та винятковим подіям. Всі найменші деталі були вимальовані славетними художниками, що приїжджали з усього світу. Самі фрески обрамляли золоті рамки в вигляді язиків полум’я. Подекуди в стінах були вмонтовані мармурові статуї дів з свічками у руках для освітлення коридорів.