Розділ 9

Розділ 9

 Для всіх цих людей зірки – німі. А у тебе будуть

 зовсім особливі зірки …

Антуан де Сент-Екзюпері

При повернені з прогулянки, великий, старий маятниковий годинник, що знаходився в головному залі, відбивав десяту годину вечора. Ніч повністю заволоділа вулицею. В кам’яниці було тихо, кожен займався своєю справою. Весь вечір Ліам сидів у головній астрономічній вежі міста. Він відслідковував прояви зір, редагував карти зоряного неба, вносячи поправки щодо дивної поведінки зоряних проявів.

Навіть зараз він сидів за невеличким столиком біля телескопа й щось записував у свій блокнот. Сама астрономічна вежа була круглою, з прозорою стелею у вигляді куполу. Кімната здавалася маленькою через велику кількість стелажів та поличок, які заповнені різноманітними книжками, картами та скляночками з рідинами. На столі лежали вимірювальні прибори, олівці і пера з чорнилами. По кімнаті розставлені свічки але Ліам більше любив алінарське магічне освітлення. Кульки світла що ширяють у повітрі, вони приймали подобу багатогранної зірки та змінювали колір в залежності від зірки яка живить це сяйво. Такі зірки сяйва освітлювали цю кімнату теплим, трохи приглушеним світлом.

Стукіт у двері.

Хлопець насторожився та тихо підійшов до дверей, він повільно відсунув засув і прочинив двері, на порозі стояла дівчина. 

– Ракель?

– Я, власною персоною, – дівчина стояла в звичайній сукні, волосся чорного кольору з відблиском темно синього, обережно спадало хвильками по спині. У руках вона тримала якусь книжку в потертій палітурці.

– Що ти тут робиш? – цікавість розрядила напруження хлопця, він пустив Ракель й зачинив двері на засув.

– Думаю в мене є дещо цікавеньке для тебе, – вона усміхнулася, – я знайшла книгу, про описи різних подій, що траплялися з алінарами, думаю тут є щось і про прояви.

Дівчина підійшла до столика й обережно поклала книгу, вона помітила зім’яті папери почеркані чорнилом.

– Знову мудруєш над загадками цього світу?

Ліам розсміявся і подивився на Ракель з посмішкою.

– Що ж, можна й так сказати.

– І як?

– Як бачиш, не дуже.

Дівчинка оглянула кімнату.

– Завжди любила цю вежу, особливо ці темні стіни з розписом золотих зірок, – Ракель обережно провела рукою по розфарбованими стінами.

Хлопець хмикнув, сідаючи за стіл.

– Ці двері завжди відкриті для тебе, міс Мі’єрь, як захочеш то приходь, – астроном стишив голос.

Ракель на це лише сумно посміхнулась. Вона ще раз обвела кімнату зацікавленим поглядом і їй в око впало дещо незвичне. Біля стіни стояли два глобуси, один великий, а другий менший. Сама кулька відображала нічне, зоряне небо. Воно було наче живе, зірки мерехтіли, а в одній частині знаходилися видимі туманності, це заворожувало. Основа яка тримала цю кулю, позолочена, з різьбленими візерунками, інкрустована рожевим кварцом й чорним турмаліном.

Дівчина тихенько наблизилась до неймовірної знахідки, повністю зачарована незвичайністю. Ліам вловив цей рух у себе за спиною та розвернувся, картина яку він побачив зворушила його. Він встав позаду Ракель і взяв її руку у свою.

– Це наше зоряне небо – пошепки почав хлопець, – зачаровує, правда?

Він підніс дівочу руку до однієї з зірок і торкнувся до неї.

– Дивись.

Зірка до якої доторкнулися стала яскравіша, від неї почали розтягуватися тоненькі лінії, схожі на павутиння, лінії дотягнулися до сусідньої зірки та запалили її сяйвом. І ось засяяло сузір’я кано.

– Неймовірно... – видушила з себе Ракель.

Дівчина обережно ковзнула рукою хлопця в його обійми, вона притулилась до нього розглядаючи маленькі зірочки на глобусі. Астроном ніжно оповив її стан руками притуляючись щокою до її волосся. Він ледь чутно розсміявся. 

– Так. Цю неймовірну річ знайшла Рімма, під час своїх розкопок у місті Антіквіутас де Лу. Їх знайшли в загубленому замку вісниці Андро.

– Цікаво, а Арлін знає про це?

– Так, я попросив принести його до мене, для вивчення.

Хлопець був вельми радий такою знахідкою і це добре видно по ньому, а також він тішився цікавістю дівчини. Незвичайний годинник, з скляним циферблатом за яким видно весь механізм, висів на стіні вибиваючи другу годину ночі.

– Не затримуйся довго, ще потрібно виспатися, – хлопець посміхнувся, – завтра велике свято.

Ліам змовницькі підморгнув Ракель, та у відповідь лише підняла підборіддя й повела бровою.

– Добре, – вона неохоче відхилилась від нього, та попрямувала до дверей, – та все ж, обов’язково заглянь у книжку.

І її маленьке тіло в темній суконці линуло сходами вниз. Трохи спантеличений, та вже явно у доброму гуморі, астроном всівся за книжкою.

***

Повітря віяло прохолодою, зорі осяювали небо, тихо шепочучи свої казки. Стіна яка огортала цілий острів, клубочилася чорнявим туманом погрожуючи фіолетовими блискавками. Неозброєним оком можна побачити, що сила цього вбивчого туману слабшає. Щось рветься на волю, старанно пробиваючи собі шлях.

Тиша і спокій вкривала острів. Десь чулось ухкання чарівних пташок, а десь прекрасна, заспокійлива музика місцевих музикантів. У лісі тріскотіла кора дерев від лап диких кішок; від вітру хиталися та скреготіли дерева. Поступово у будинках затихав жвавий гомін, вимикалося світло, дітлахи лягали спати під давні казки, що їм розповідали батьки.  

Вітерець, як вартовий спокою у цьому місті, розносив свіжі пахощі евкаліпту, трав та бергамоту. Великий вдих та повільний видих. Сіара насолоджувалась спокусливою тишею. Дівчина сиділа на берегу біля Туманної стіни, разом зі своїм колом. Поруч горіло багаття, одні сиділи та грілися, інші звіряли якісь свої спостереження з паперами. Зараз у них велося дослідження щодо проявів, які спалахували фіолетовим вогнем, вони турбували людей, і не давали їм спокою. Також це зумовлене коливанням алінарських сил. Вже була третя ночі, досі нічого підозрілого.