Розділ 7

Розділ 7

  Книги – морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, 

хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить.

Іван Франко

– Арлін! Що ти вже задумала? – крикнула Сіара, наздоганяючи дівчину.

Та різко зупинилася, та так, що Ракель і Ліам мало не налетіли на неї. Пронизливий погляд і легка усмішка Арлін, змусили почуватися розгубленою юну дослідницю. В красномовному й напруженому мовчані вони дійшли до бібліотеки. Зовні правителька видавалась спокійною та вдоволеною.

– І так, – порушила Арлін мовчанку, водночас розпахуючи вишукані двері, – якщо вже легенди і міфи полонили наше життя, то треба шукати відповіді серед них.

Дівчина обернулася до своїх друзів. Вона елегантно розкинула руки в сторони й майже урочисто,з усмішкою мовила:

– Тож будь ласка, я надаю вам можливість хоч потонути в тих казках, але все ж таки знайти те що нам допоможе! - вона витримала паузу. – А що ви очі повикаблучували? Це питання життя та смерті.

Арлін ледь чутно розсміялась.

– Отже до роботи, – і її постать майнула до полиць з книгами. Білосніжне волосся дівчини, завите в обережні локони, легенько виталося в сторони нагадуючи молочний водоспад.

Бібліотека мала величезні розміри, стелажі з книжками усіх мов височіли до стелі, що була втіленням самого неба. Темна фарба вкривала стелю, срібними ниточками тягнулись сузір’я; зірки були оздоблені кристалами, що при світлі канделябрів мерехтіли загадковим блиском. Стелажі були пофарбовані чорним, серед книжок стояли невеликі статуї тварин, жінок і чоловіків, а підлогу вкривав м’який килим. Стіна в кінці бібліотеки мала чотири величезні вікна, якими плелись дикі троянди, як з надвору так і зсередини. Алінари любили вирощувати квіти, а особливо в будинку, використовуючи для цього особливі техніки вирощування. Вхід до бібліотеки з середини охороняли дві статуї поважних драконів, а зверху стелею споглядали кам’яні горгульї.

 – Що ми знаємо про сузір’я Дракона? – почала Арлін.

Всі троє стояли у дверях і спантеличено кліпали очима. Першим оговтався Ліам. З-за плаща він дістав свій записник й поклав його на найближчий столик, почулося поспішне гортання сторінок.

– Достеменно не багато, – подав голос хлопець, – знаємо, що з ним пов'язана кривава легенда та прокляття давніх алінарів.

– Це вже щось, – голос Арлін лунав десь здалеку. – Що нам каже та легенда?

– Є багато варіантів тієї легенди, – підхопила Сіара, – і кожна крутиться біля однієї осі...

– Так, та яка ж згадка від древніх алінарів живить всі ці легенди?

– Відродження так званого Дракона зіркового неба, – відказав Ліам.

Під кроками заскриготіла підлога. Біля дальніх шаф визирнула тендітна постать Арлін.

– Отже так, ми повинні знайти давню легенду про дракончика, бажано з старовинними картами. Тож мерщій до діла! Стоять, гав ловлять!

Друзі перезирнулися. Сіара, як завжди закотила очі, та з усмішкою приступила до роботи. Ракель змахнула своє волосся з плечей й подалася до найстаріших записів,  а Ліам почав вивчати різні карти, які стосами лежали в шухлядах.

Скрип підлоги, та шурхіт біля стелажів. Арлін обернулася, та нікого не побачила. Вона усміхнулася сама до себе.

– Ти вважаєш, що можешь скрадатися моїм же домом, непоміченим?

Тиша.

– Чи ти в хованки вирішив пограти?

Дівчина склала на місце книжки, які не цікавили її.

– Та я і не ховаюсь.

Біля вікна, де знаходився невеликий столик, стояла знайома, чоловіча постать.

Кельвін.

– Ну і що ти тут робиш? – дівчина поводила себе спокійно, елегантно і навіть лагідно. В руках вона тримала декілька книжок, плавно ступаючи її постать наблизилась до хлопця. Вона йшла тихо, так, що й кажан би її не почув.

Кельвін, який щось уважно розглядав у книжці, підняв свої кришталеві, очі й уважно оглянув дівчину. Та з поблажлевістю дивилася на нього, на ній була вишукана, оксамитова, чорна сукня на подолі вишита візерунками, які неначе щупальця тягнулися в гору.

Хлопець посміхнувся.

– Вирішив зайти почитати.

– І що ти тут читаешь? – Арлін вихопила його книгу з рук та крутнулася, ухиляючись від можливих намагань хлопця забрати книжку.

Але на її подив, Кельвін зостався на місці склавши лише руки на грудях. Він з якимось задоволенням дивився за діями дівчини, а його очі пильно стежили за всім.

– Таємниці давніх земель – прочитала в голос назву книжки, – і які ж таємниці ти вже встиг розкрити?

– Думаю вас, правителька зірок, здивують сторінки тридцять і тридцять п’ять.

Правителька зірок.

Гортаючи достатньо товсту книжку, Арлін злегка усміхнулася. На тих сторінка, дійсно виявилося те, що було потрібно. Легенди алінарського роду. Ну й найголовніше, легенда про Зіркового дракона. Сторінки були почеркані чиїмось нерозбірливим почерком, маленькі малюночки прикрашали кутки листів.

Враз Арлін посерйознішала, легким жестом вона поманила хлопця йти за нею та вмить зупинилася.

– І ще, – її слова звучали з твердими, сталевими нотками, – більше ні кроку по моєму дому, або твоє тіло повисне на мотузці, як за вторгнення та замах на правлячу сім’ю.

Вона підняла підборіддя й впевнено пішла до іншого краю кімнати. Хлопець ошелешено дивився за кроками дівчини, та все ж таки пішов слідом.

Дівчина підійшла до друзів. Вона сіла в крісло, яке вважалося величним в цій бібліотеці, по переду стояв довгий, темно-дубовий стіл. Сіара, Ракель і Ліам сиділи за цим столом розглядаючи малюнки, історичні факти, мапи. Вони відчули якусь хвилюючу атмосферу, яка заполонила кімнату.

– А що він тут робить?! – верескнула Ракель й усі обернулися до Кельвіна.

– Не звертайте увагу, він може стати у пригоді, якщо не втратить голову, – Арлін усміхнулась, зручніше вмощуючись в кріслі.