Розділ 4

Розділ 4

  У кожної людини свої зірки. Одним – тим, хто мандрує, вони 

вказують шлях. Для інших це просто вогники.

Антуан де Сент-Екзюпері

У головній залі стояло дві дівчини. Вони стояли роздивляючи всю красу вишуканого залу, одна з них – Сіара, форма дослідницького кола не аби як їй пасувала. Чорні штани з високою посадкою, біла сорочка та темно фіолетова вкорочена накидка, розшита золотою ниткою. Волосся зібране в тугий пучок який прикрашають золоті ланцюжки, а біля лиця вільно звисають короткі пасма чорного волосся.

Поруч з Сіарою стоїть вродлива представниця астрономічного кола – Ракель. Дівчина з темним, чорно синім волоссям, одягнута в форму свого кола, що складається з чорної, сукні спідниця якої дістає до коліна, зверху темно синя, розшита золотом накидка.

Дівчата привітно всміхнулись побачивши Арлін.

– Мене не сповістили що ви прийдете, – мовила Арлін, з дещо помітною цікавістю.

– Деякі чутки змусили нас прийти без попередження, – першою заговорила Сіара.

– Я з радістю вислухаю, та зараз потрібно відправитися до лазарету.

– Це якось пов’язано з тими людьми із Туманної стіни? – голос Сіари став грубішим та серйознішим, вона вскинула підборіддя продовжуючи. – Є якісь свіжі новини?

Ракель з цікавість переводила погляд з однієї на іншу, а почувши про мандрівників, риси її личка загострилися.

– Ракель, тобі розповіли про таємних мандрівників? – помітивши цікавість дівчини, спитала Арлін.

– Так, – вона кивнула, – Сіара мені розповіла. А у внутрішньому колі тільки й чуток про це.

– Добре. Мені сказали що один з них не вижив, а другого вдалося врятувати. Зараз хочу відправитися до цілителів, щоб дізнатися про їхні здогадки. 

Арлін квапливо зиркнула на двері, та обвівши дівчат поглядом сказала:

– Якщо бажаєте, то можете поїхати зі мною.

Ракель та Сіара перезирнувшись кивнули, в знак згоди.

Троє попрямували на двір, де на них вже чекала Лорі. Вона стояла розглядаючи квіти, тримаючи в руках невеликий кошик. Запрягши цервінів, вони рушили до кам’яної будівлі лазарету. 

Вже на місці їх зустріла висока жінка, з великою кількістю амулетів на грудях, яка провела їх коридором до потрібної кімнати. Кімната до якої зайшли відвідувачі виглядала досить сіро та похмуро. У кутку стояв невеликий столик з вазою троянд, вікно заливається денним світлом, а навпроти вікна стояло ліжко.

У ліжку смиренно лежав хлопець. Русяві кучері його волосся були розсипані по подушці, м’які риси обличчя прикрашали густі вії та брови. А пухкі червоні губи та легкий рум’янець, робили його вигляд не таким хворобливим.

Арлін він здався знайомим, та хто це, вона так й не пригадала. 

– Досі, він не прокидався, – зазначив містер Фрітерс, заходячи до кімнати, – його стан вдалося нормалізувати.

– Добре, дякую цілителю.

Арлін обережно сіла з одного боку ліжка, Лорі почала діставати з кошика фрукти, а Сіара і Ракель стали по іншу сторону ліжка. Арлін вдивлялася в лице хлопця, гадаючи де вона могла його бачити. Вона перевела погляд на містера Фрітерса, той стояв біля дверей на ньому була темно зелена вільна сорочка, на шиї дзвеніли числені камінчики на ниточках, до нього підійшла низенька дівчина з плетеною корзиною, в якій у тканину було загорнуто різні трави, і щось жваво запитувала.  

– Міс Арлін... – встигла почути дівчина, як на її руку лягла чиясь важка долоння.

Миттєво повернувши голову вона зустрілася з млявим поглядом хлопця. Той неначе намагався вирватись зі сну який полонив його свідомість, злегка прикриваючи повіки.

Дівчина трохи боязко відсахнулась, встаючи з ліжка. Його темні, сині очі картинкою відобразились в її пам’яті.

– Містере Фрітерсе, – мало не переходячи на крих гукнула Арлін, – негайно підійдіть!

Чоловік кинув швидкий погляд на хлопця, і взявши одну з пахучих рослин у жінки підбіг до ліжка. Він обережно підніс квіт рослинки до носа хлопця, приводячи його до тями. Хлопець рвучко вдихнув, і заходився тихим кашлем, та митю його дихання нормалізувалось і він прийшов до тями. Його темні очі сторожко вивчали всіх присутніх в кімнаті, та від нестачі сил він не міг нічого промовити.

Арлін обережно підійшла до нього, хлопець перевів погляд на неї, розглядати її обличчя.

– Ласкаво просимо на острові Вальтрес, – ці слова Арлін вимовила плавно, а кутки її вуст склалися в легку усмішку, – як зміцніє, приведіть його до мене – мовила вона вже до містера Фрітерса.

Чоловік схилив голову в знак згоди.

– Гаразд.

Брови хлопця злегка поповзли вгору, та на вираз його здивування, Ракель засміялась, а Сіара посміхнулась. Арлін зреагувавши на сміх перевела погляд на юнака, від чого той трохи знітившись, кинув сторожкий погляд на дівчину, і вона дозволила собі поблажливу усмішку.

Вийшовши з кімнати, дівчата попрямували до виходу, та Арлін зупинившись мовила до Лорі:

– Зостанься тут, з ним. Як він зможе піти, то приведеш його до мене. Гаразд?

Лорі лише схвально кивнула і побігла коридором назад.

*** 

Сидячи вже в залі будинку, за дубовим столом, Арлін задумавшись попивала чай, а по обидва боки біля неї сиділи вмостившись Ракель і Сіара.

– Що ж, тепер я волію послухати про справи які привели вас до мене, – нарешті заговорила Арлін. Вона уважно подивилась на кожну з дівчат, чекаючи хто почне.

Першою взяла ініціативу Сіара.

– Вчора, глибокою ніччю було помічено дивне явище, – дівчина втупилась в точку перед собою, згадуючи подію, – ми з командою були на північному березі. Як раптом спалахнули три точки, вони немов би проривалися з землі і палали фіолетовим сяйвом. Одна за одною вини з’єднувались з трьома зірками на небі, та так само швидко як і з’явилися вони зникли.