Частина 64. Розпач

• Слухаю. – Віктор узяв схуваку з особистого телефону. Мало хто знав цей номер.
• Вікторе, це Хамід. Кіра зникла.
• Що ..? - у Віктора серце пішло в п'яти. - Ти певен, що вона зникла? Може вона як завжди втекла на чергове завдання.
• Я три місяці не можу її знайти. Вона вилетіла в Токіо за покупками, вже збиралася летіти назад, але перестала виходити на зв'язок. На літак вона так і не прийшла, а телефон знайшли розбитим у каналі.
• А що ти скажеш? Вона жива? - Віктор запитував про зв'язок, який є у перевертня з його шайнаре.
• У цьому й проблема. Я нічого не відчуваю. Ні її страху, ні радості, ні болю. Нічого. - по голосу Віктор зрозумів, що чоловік у розпачі.
• Ти був у лісі? Може, вона там? - згадав Віктор про її базу.
• Був, але схованка не відкривалася кілька років, і Кіри там нема.
• Зрозумів. Відкриваю пошуки.
• Спасибі друг. Я зателефоную ще Лорі, може вона зможе встановити з нею зв'язок.
• Будуть новини – дзвони. - сказав Віктор.
• Ти теж. - відповів Хамід і повісив слухавку.

Лора не змогла допомогти, вона не відчувала Кіру, ні живу, ні мертву. Минали місяці, роки. Хамід продовжував шукати, коли, здавалося, всі пошуки вже безнадійні. Через декілка років він почав допомагати Віктору із замовленнями і за 10 років сколотив свою команду, беручись за нездійсненні замовлення.

Їм надійшло замовлення на порятунок сина Чистого із Франції. Він розповів, що в його будинок уночі вломилися люди в масках, викрали його сина та спалили його будинок із використанням аконіту.

Чистий встиг сховати свою родину у кам'яному підвалі будинку, але сина вберегти не зміг.

Віктор віддав цю справу Хаміду, знаючи, що той знайде слід.