Частина 62. Подарунки

Ми зібралися у вітальні. Лора та Саллі були в захваті від подарунків. Віктор подарував їхній дочці костюм, який росте разом з нею і відбиває будь-які атаки, від удару до пострілу. Діставши з кишені, він також простягнув їм пакунок. Розгорнувши вони, побачили в ньому золотий предмет, схожий на складне дзеркало.

— Це Алхімакс. - він відкрив його і дав Лорі в руки. - З його допомогою ви і маля завжди зможете зробити правильний вибір.

Наступним був Хамід. Він простяг господарям будинку камінь із зростаючими, пульсуючими зеленим світлом, кристалами всередині.

— Це потік сили пантери, запечатаний у кристалах гори Канченджанга у Непалі. - сказав він. - Нехай вони додадуть вам сил і завжди нагадуватимуть хто ви і звідки.

Настала моя черга. Я дістала з-за спини два маленькі ефеси, покриті срібним пилом.

— Їй не зарано? - усміхнувся Саллі.

— Вони завжди будуть з нею, куди б її не завело життя. І будуть тим, чим вона захоче, або що їй буде потрібно. - Я вклала в руку малюка один з ефесів і він відразу трансформувався в іграшку, яку вона почала кусати. Ми всі засміялися. - А це, для тих кому вже точно не зарано. - Я дістала ще два набори ефесів і простягла їх Лорі та Саллі.

Коли вони взяли в руки кожен свій набір, ті обвилися навколо їхніх рук і повернулися в долоню, змінившись. Вони стали різьбленими, кольору слонової кістки, з окантовкою та візерунками.

— Дякую Кіро! Вони прекрасні... - сказала Лора.

— Це не все. - я встала і вийшла з вітальні. Незабаром повернувшись, я поставила на стіл вазон, в якому росли кілька гілочок з невеликими листочками.

— Що це? - спитав Салліван.

— А ти доторкнись. - усміхнулася я.

Він простяг руку і торкнувся гілочки. На кілька секунд він завмер на місці, його очі загорілися зеленим вогнем, а майже непомітні зморшки на його обличчі розгладилися. Обсмикнувши руку на мене подивився той же Салліван, що і пару секунд тому і я пояснила:

— Це саджанець первородного Йенардіна. Посадіть його у своєму саду і він, розростаючись, оберігатиме всю вашу родину, як уберіг мене.

— Кіра.. але звідки? – на мене здивовано дивились усі в кімнаті. Хіба що мала не звертала на дерево уваги, тим часом продовжуючи кусати іграшку.

— Я багато років вирощувала його. Це зв'язок з нашим минулим та дорога у наше майбутнє.