Частина 59. Порятунок

Я солодко потягнулася, посміхаючись уві сні і різко сіла на ліжку. В очі вдарило яскраве сонячне світло і я замружилась. Звикнувши до світла, я трохи озирнулася. Я вже явно була не підземеллі, а синці майже пройшли. Я потерла руки, на яких залишилися сліди від наручників та ланцюгів.

Сівши на ліжку, я оглянула кімнату. Спальня була просторою, на підлозі волохатий килим молочного кольору, стіни та меблі були вишуканими, але не помпезними. Красиве і зручне двоспальне ліжко, яке ніби манило назад лягти на нього і поринути в сон, було застелено шовковою білизною.

На акуратному кавовому столику я побачила свою валізу і схопилася з ліжка, але відразу впала і вилаялася.

На лайку в кімнату вбіг стривожений Хамід.

• Сонце, ну навіщо ти встала... - він миттю опинився біля мене і, взявши на руки, поклав назад на ліжко. - Ти ще занадто слабка.
• Де ми? - запитала я з легкою хрипотою в голосі і зрозуміла наскільки хочу пити.

Немов прочитавши моє бажання, чоловік налив мені води і простяг склянку. Я вдячно посміхнулась і зробила кілька ковтків.

• Ми на Іцукусімі. Це мій острів у японському морі. - я аж поперхнулась і подивилася на чоловіка. - Обережніше, ти була зневоднена, багато не пий.
• Якого біса ти вліз в політику, Хаміде?! - обурилася я. - Якщо ти навіть маєш власний острів!

Чоловік засміявся і сів ближче.

• А навіщо ти берешся за замовлення на вбивство, чи викрадення картин? – він усміхнувся. - Коли живеш стільки, скільки ми, стає нудно.

Я якийсь час дивилася на нього, але потім кивнула, погоджуючись з його думкою, і відкинулася на подушки.

• Це ти вчора витяг мене з комплексу? - тихо запитала я, прикривши очі.
• Я. – досить усміхнувся чоловік. - Але.. Це було не вчора.
• В сенсі? - я розплющила очі і подивилася на нього.
• Я привіз тебе сюди три тижні тому.
• Три тижні?! - я схопилася з ліжка. - Чорт, я була у відключці три тижні?! - я ходила по кімнаті, наче забувши про слабкість і Хамід підійшов до мене, ніжно зупинивши.
• Кіро, ти була дуже слабка коли я тебе знайшов .. - він міцно мене обійняв. - Вибач що я так довго.
• Стій. - я відсторонилася. - А як ти мене знайшов?
• Я стежив за тобою від Індії, ідучи слідом за всіма твоїми перельотами. Виявивши переполох у храмі Ізіди, я відразу зрозумів, що ти там побувала. - він говорив чесно, без таємниць, дивлячись мені в очі. - Чим ти взагалі думала, вбиваючи жерця Ізіди? - він розлютився, а його очі загорілися вогнем.
• Тим, що хотіла втекти від тебе. - відповіла я, повісивши голову.
• Добре втекти, але жрець Ізіди?! - він струснув мене за плечі і я схлипнула, не в змозі більше стримувати емоції. Чоловік одразу охолов і знову обійняв мене. - Вибач..
• Все в порядку.. Продовжуй.. - попросила я, витерши зрадливі сльози.
• Що ж, після того як ти вбила жерця.. - він важко зітхнув. - Наймачі Віктора та його команди знайшли комплекс і напали на поселення перевертнів поряд.
• Чорт .. - я похнюпила голову.
• Це не виправдовує те, що вони з тобою робили. - він підняв моє обличчя за підборіддя і зазирнув у вічі. Зітхнувши, він продовжив. - Коли тебе відвезли – я не міг тебе знайти. Поки ти не померла... - він зло засопів. - Коли вони вбили тебе вперше, я це відчув і попрямував до Америки. Коли вдруге, я зрозумів, що ти в комплексі і зв'язався з Віктором під приводом зустрічі. - він знову притис мене до себе. - Пробач мені.. Мила, пробач що я не прийшов раніше.

Я міцно обійняла чоловіка і дозволила собі заплакати.

• Як ти мене відчув..? - схлипуючи спитала я.
• Кіра.. ти моя шайнаре.. я точно знаю.. - він погладив мене по волоссю, заспокоюючи.

Я нічого не відповіла, лише уткнулася носом у його плече. Ми так і стояли кілька хвилин, доки я не зібралася з силами і відсторонилася.

Підійшовши до валізки я відкрила її і здивовано ахнула. У ній було все моє спорядження, ефеси, навіть костюм, подарований Лорою. Озирнувшись, я здивовано подивилася на Хаміда.

• Я зібрав усе, що було з твоїм запахом. - відповів він на запитання в моїх очах.
• Дякую.. – тихо сказала я.
• Голодна? - спитав чоловік, посміхнувшись.
• Дуже! - я різко обернулася до нього і облизнула пересохлі губи, згадавши про існування їжі.