Частина 55. Храм Ізіди

Зробивши кілька пересадок, щоб заплутати слід, я прилетіла до Шотландії. Місцевий лорд був тією ще скалкою в дупі, і до того ж схиблений на релігії. Він, зі своєю невеликою паствою, проводив ритуальні жертвоприношення у храмі язичницьких богів. Чи були до нього боги прихильні від цього - сказати складно, але грошей він точно не потребував.

Моє завдання було в тому, щоб він помер, звичайно ж, але це мало виглядати як гнів богів.

План був такий, я маю переодягнутися в одну з черниць храму, непомітно прокрастись усередину і під час обряду послати ментальний наказ жерцю, щоб той замість дівчини на вівтарі заколов себе. Потім, не викликавши підозри в охорони, якої до речі було немірино, ще близько місяця спостерігати за подіями, що розвиваються, при необхідності усуваючи нові жертвоприношення.

Прибувши на локацію я переодяглася в красиву білу облягаючу сукню і накинула на себе білу накидку, в яких ходили всі місцеві черниці. Було в цьому образі щось дивне, що не співпадає зі стандартами в моїй голові. Їхній язичницький бог любив золото, тож мені довелося вдіти ще й важкі сережки, золоті каблучки та браслети. Вставивши в очі лінзи з візором, я сіла в орендований глайдер і під покривом туману та зливи полетіла до храму. Підлетівши до високої стіни я поставила автопілоту координати на повернення і, одягнувши щільний дощовик, м'яко зістрибнула на стіну. Глайдер після закриття дверей відразу злетів у повітря і швидко полетів, залишившись непоміченим.

Спустившись сходами і поблукавши по завчених напам’ять коридорах я скинула дощовик і клацанням пальців він пішов іскрами і згорів, не залишивши за собою навіть попелу. Мені не можна залишати слідів. Відчинивши важкі дубові двері я прослизнула в зал, куди саме прибували черниці. Вставши в щільні ряди всі почали затяжний спів і чекали на прихід жерців, тому мені теж довелося відкривати рот під музику. Моє обличчя було приховано накидкою з великим капюшоном і ніхто не помічав як я придивляюся до оточення. Коли до зали увійшли жерці, я почала розглядати їхні шати. Обвішані золотом, у вишитих накидках золотими нитками до храму увійшли тринадцять жерців і тільки зараз я помітила на вівтарі дівчину, на вигляд років чотирнадцяти, зовсім голу і прибиту за долоні та стопи до вівтарного кам'яного столу. Спів посилився і стих, як тільки лорд зійшов до вівтаря. Він почав довгу монотонну промову, слова якої було складно розрізнити, але всі дивилися на нього з благоговінням.

Я відчула запах, який мені не сподобався. Запах знайомий і це мене напружило ще сильніше. Украдкою озирнувшись я помітила між колонами охоронців в автоматах і в масках, було видно тільки їхні очі, але в цих самих очах було щось дивне.

Дівчина на вівтарі лежала нерухомо й усміхалася. За одним запахом я зрозуміла, що вона накачана наркотиками. Але був ще й інший.. Відчувши легке запаморочення я пожалкувала, що не вставила в ніздрі фільтри. Придивившись я розрізнила пари з підпалених пахощів від стелею.. чорт забирай! 

З тими ж монотонними промовами жрець заніс ритуальний кинджал над тілом дівчини і я зрозуміла, що час діяти. Сконцентрувавшись я заплющила очі і віддала ментальний наказ, спрямований тільки на розум жерця. За мить я почула крик.

Розплющивши очі я побачила, що черниці розбігаються хто куди, їх хапають охоронці і не випускають із зали. Жрець здригався, а з його живота струмком текла кров. Піднявши очі, він глянув прямо на мене, і, захлинаючись своєю кров'ю, впав на кам'яну підлогу.

У храмі панував хаос. Пару охоронцем підбігли до лорда і швидко забрали його тіло за двері. Інші жерці були в щоці та істериці, і намагалися вибратися з храму, а черниці тікали в коридори і я наслідувала їх приклад.

Добігши до порожньої відчиненої кімнати, я швидко забігла всередину і зачинила за собою двері, як і інші жінки. Я озирнулася на всі боки: кімната була одномісна і це тішило, а також веселила показушність цього місця. У порівнянні з багато прикрашеним храмом - кімнати були дуже маленькими, буквально два на три метри, сірими, з простим ліжком біля вікна і все. Сівши на ліжко я посміхнулася, перший етап пройшов якнайкраще.

Почувши тупіт у коридорі і стукіт у всі двері я встала, але до дверей близько не підходила. Я чула як двері відчиняються одна за одною, кричать черниці, їх куди тягнуть. Слідом я почула стукіт і в мої двері. Я мовчки стояла навпроти і намагалася прийняти образ переляканої дівчини, яку до глибини душі вразило те, що сталося. Стук став наполегливішим і я почула голос. До чортиків знайомий голос.

• Відчиняйте! Це охорона! Всім потрібно пройти допит! - наполегливо тарабанив у двері чоловік, після чого почувся тріск дерева і двері вибили з петель, як тільки я накинула каптур і вуаль.