Частина 50. І знову втеча

Я судомно збирала речі, як раптом почула що відкриваються мої двері. Різко обернувшись, я побачила на порозі Лору з ключем в руках.

— Кіро, що трапилося? - запитала вона, в її очах я побачила тривогу.

— Закрий двері! - швидко сказала я, пакуючи лептоп і спорядження.

— Кіра, будь ласка, заспокойся. - сказала Лора, все ж таки зачинивши двері і підійшовши до мене. - Що відбувається?

— Це він! Лора, це він! - закривши чемодан я швидко озирнулася на всі боки і схопила ефеси.

— Хто “він”, Кіро? Спокійно розкажи що трапилося. - вона зупинила мене за плечі і посадила на ліжко, м'яко обіймаючи.

— Я ... я вбила його ... - задихаючись від страху сказала я. - Убила його, та всіх його людей! Мені прийшло на нього замовлення і я... я... Лора, він уб'є мене! Четвертує, з'їсть, а потім знову вб'є!

— Спокійно, Кіро, він теж Чистий. Його не було у Віктора, бо він… розважався… – почала розповідь Лора.

— Він Чистий!? - мої очі округлилися.

Знизу почувся рик Саллівана і тупіт сходами. Лора встала, підійшовши до дверей, які за мить розпахнулися. Очі Саллі горіли вогнем.

— Де вона?! - загарчав Салліван, а коли Лора обернулася, то побачила, що валіза Кіри лежить на ліжку, вікно відчинене, а сама Кіра втекла.

Біжучи джунглями, не бачачи дороги, я стрибала на дерева, ковзала по ліанах і знову бігла. Бігла поки тримали ноги. Мені треба забратися якнайдалі звідси.

В момент мене щось збило з ніг і я полетіла в дерево, боляче вдарившись спиною і впала на землю.

Насилу підвівшись я побачила, що навпроти мене стоїть величезний гепард і втиснулася спиною в дерево.

— Від мене тікаєш? - запитала тварина, трансформуючись на ходу в людину.

— Я на пробіжку вийшла... - проковтнула я, важко дихаючи. - А ви хто? - спробувала викрутитися я, розуміючи як безглуздо це звучало.

— Мммм, Кіра значить.. - він ніжно провів рукою по моєму волоссю. - Я відчував що ім'я Алекс тобі не пасує.

— Хамід, я не .. - почала було я, але він жадібно вп'явся в мене губами.

Поцілунок був довгим, пристрасним, але потім я відчула що він стиснув рукою моє горло. Я почала задихатися і, розплющивши очі, побачила, що в його очах горить жовтий вогонь, готовий спалити мене. Спробувавши взяти себе в руки, я зробила різкий удар йому під дих і вирвалася з захвату. Перекотившись і вставши в бойову стійку, я відразу ухилилась від його стрибка.

— Кіро, дозволь мені убити тебе.. разочок.. і зможемо поговорити. - чоловік, хижо скалячись, йшов до мене.

На думку одразу спав урок Саллівана, який він вбивав у мене в буквальному значенні слова. «Кіра, що ми робимо, коли перед нами суперник завідомо сильніший?».

І я побігла. Я бігла з усіх ніг, на ходу трансформуючись у білого вовка. Не знаю, скільки я бігла, але обігнати гепарда було неможливо, це я розуміла. Мене знову збили з ніг, але цього разу це була пантера із зеленими очима.

— Саллі, відпусти, будь ласка! Благаю! - я виривалася, але він наступив лапами мені на груди, міцно тримаючи.

Ще кілька секунд і до нас підбіг гепард.

— Я відчуваю, як б'ється її серце, Салліван. Відчуваю її страх. - гепард підійшов до мене і принюхався. – Віддай її мені.

— Не можу. - відповіла пантера. - Вона недоторканна.