Частина 49. Гість

Через два місяці головний біль став моїм супутником життя. Лора старанно займалася зі мною, стійко витримуючи моє скиглення і допомагаючи розібратися в помилках.

Салліван розбирав зі мною видів Альманах і ми тестували мої здібності. Гідра і Вовк у мене виходили легко, а з Феніксом все було складніше. Кілька разів я спалахнула, не відчуваючи жару, але вогонь швидко вщух і я залишилася зовсім гола посеред підвалу. Швидко прикрившись і боляче вщипнувши Саллівана за сміх я побігла нагору.

А ось мистецтво Банші ми вирішили не тестувати, вже вистачило.

Сидячи у своїй кімнаті за лептопом я гортала новини. Мені прийшло ще кілька замовлень за цей час, але я поки що відклала це заняття. Грошей я і так не потребувала, а пригод мені поки вистачало і нудно не було.

Переодягнувшись у легкий напівпрозорий костюм кольору бірюзи, який з легкої руки мені віддала Лора, я спустилася вниз сходами і попрямувала на кухню в пошуках їжі. 

Тим часом господарі будинку у вітальні спілкувалися з гостем.

• Друже, ну чого тебе в політику потягнуло?! - засміявся Саллі.
• Та я загрався, знаєш.. Влада була величезною, повага, страх.. - гість якийсь час мовчав. - А потім я зустрів її… уххх, друже… я ніколи не зустрічав таку дівчину…
• Знову ти за своє! Вона мертва, вгамуйся! - гаркнув Салліван.
• Не могла вона вмерти! Я говорю тобі це Вона! Вона це зробила! - загарчав гість, зносячи зі столу кришталеві келихи з алкоголем. - Я її вб'ю. Знайду та приб'ю! - сумно опустивши голову на руки, він продовжив. - А знаєш що найстрашніше?
• Здивуй мене. - посміхнувся Саллі, завбачливо тримаючи свій келих у руці.
• Я думаю вона моя шайнаре... - гість гірко посміхнувся, глянувши на Лору. - Ось тобі пощастило, ти зустрів Лору рано.. а я вперше за дві тисячі років відчув таке до дівчини.. і хочу її вбити.
• Ти впевнений? - Лора відставила келих і уважно подивилася на гостя. - Впевнений, що вона та сама?
• Так, без сумніву.. - відповів чоловік.
• Тоді ти відчув би, якби вона померла. - сказала Лора і відкинулася на дивані.

Кілька хвилин помовчавши, Саллі порушив тишу.

• Я принесу тобі новий келих. - він пішов до виходу з вітальні.
• Гей, Саллі! - гукнув його гість. - А де те юне обдароване дитя, про який ти говорив? - на обличчі чоловіка з'явилася легка посмішка. - Не віритися що ви особисто взялися когось навчати!
• Ооо, зараз знайду її! Ви повинні познайомитись! - Саллі бадьоро вийшов із вітальні і зіткнувся з Кірою. - А, ось ти де! Іди сюди, у нас гості!

Взявши під лікоть, Саллі завів мене у вітальню і я остовпіла.

Чорт! Ні, не так. ЧОРТ ЗАБИРАЙ!

Мені вистачило одного погляду щоб зрозуміти хто переді мною, і я кулею вискочила з вітальні. Збігши нагору до своєї кімнати, я зачинила двері на всі замки, які були на ній і почала судомно збирати речі.

У вітальні, тим часом, запанувала здивована тиша.

• Я схожу, чи перевірю все в порядку. - сказала Лора і швидко вийшла, попрямувавши до кімнати Кіри.

Чоловіки продовжували дивитись на двері, потім перезирнулися.

• Саллі… це… – тихо запитав гість.
• Це Кіра. – коротко відповів господар будинку.
• Вона... Саллі, це вона.
• Ні! Неможливо. Вона вже 2 місяці живе у нас і нікуди не відлучалася. Повір, я це контролюю.

Гість лише важко дихав і переводив погляд то із Саллі на двері, то назад.

• Хаміду, давай думати логічно. Коли все сталося? - спитав Салліван, сівши навпроти.
• Два з половиною місяці тому. - впевнено сказав Хамід, а в його очах заграв жовтий вогонь.
• Чорт! - Саллі опустив голову на руки і голосно загарчав. - Кірррррррра!