Частина 44. Море і прибуття Саллі

Лежачи на березі моря, я потягувала коктейль і дивилася на хвилі. Як же все-таки тут круто. Гарненький карамельний офіціант приніс мені новий коктейль. Я йому чарівно посміхнулася і подякувала. 

Картина лежала надійно захована в сейфі готелю на березі моря, тож я розслабилася і підставила своє тіло сонцю.

Вирішивши ще раз скупатися, я спочатку набрала Саллі. Він одразу взяв слухавку.

• Хто це? Звідки у вас цей номер? - холодно запитав знайомий голос і я посміхнулася.
• Привіт Саллі, як життя? - зі смішком запитала я.
• Кіра..? Це ти?
• Ні, Папа Римський! – засміялася я і відпила коктейль. - А хто ж ще?
• Кіро, від тебе 2 роки ні слуху, ні духу! Ти де?! - у слухавці почувся ще один голос, на що Саллі відповів, явно відвівши телефон від обличчя. - Це вона!
• Конспіратор недороблений, - засміялася я. - Передавай Лорі вітання!
• Кіро, де ти? - запитав стурбований голос Лори.
• Ніжусь у променях сонця на пляжі Аравійського моря, задивляюся на карамельних хлопчиків та дівчаток офіціантів. - засміялася я, підморгнувши офіціанту, що підійшов, з коктейлем, на що той чарівно посміхнувся. - Ваша пропозиція ще чинна?
• Звичайно! Я тебе заберу. - відповів Салліван. – Де ти конкретно?
• Зараз відправлю тобі локацію! Чекатиму! Захопіть купальники. -  сказала я, скинула дзвінок і відправивши інформацію про своє місцезнаходження, побігла у воду.

Просидівши під водою близько години я все ж таки вирішила спливати. Моє тіло вкрилося лускою, а дихати було легко. Тільки я спливла і глибоко вдихнула - луска відразу почала зникати, перетворюючись на мою шкіру. Вийшовши на берег і витерши обличчя рушником я відчула, як мене безцеремонно шльопнули по попі. Різко обернувшись, я зіткнулася з Салліваном.

• Ну, привіт, пропажа! - він міцно обійняв мене і я посміхнулася.
• Привіт! А де Лора? - поцікавилася я, озираючись на всі боки.
• Вона вдома, у нас там трапився інцидент... але не будемо про це. - мимохіть відповів Саллі.
• Посварилися? - запитала я, витираючи волосся.
• Ні, що ти! - засміявся він. - Ти вже купалася?
• Так. Мені треба тільки закінчити деякі справи і можемо їхати. Можеш годинку почекати? - я взяла телефон та ключ від номера.
• Звичайно! - він сів на шезлонг, підставляючи обличчя сонцю. – А що за справи? Допомога потрібна?
• Ні, сама впораюсь. - посміхнулася я і вже збиралася йти, але зупинилася. - То що сталося? З Лорою все гаразд?
• Так, просто… еххх.. – він сів на шезлонгу і подивився на мене. - Яка ж ти красуня, Кіро.
• Що, давати перестала? - я засміялася і Саллі кинув у мене піском.
• Що б тебе, зараза дрібна! - він теж засміявся. - Ні, просто у нас дещо вкрали. Там зараз ще йде з'ясування, цим займається Лора ...
• Що вкрали? - застигла я на місці.
• Картину... портрет моєї матері... він висів у мене в кабінеті, а вранці... - Саллі повісив голову.