Альманах видів

Частина 44. Море і прибуття Саллі

Лежачи на березі моря, я потягувала коктейль і дивилася на хвилі. Як же все-таки тут круто. Гарненький карамельний офіціант приніс мені новий коктейль. Я йому чарівно посміхнулася і подякувала. 

Картина лежала надійно захована в сейфі готелю на березі моря, тож я розслабилася і підставила своє тіло сонцю.

Вирішивши ще раз скупатися, я спочатку набрала Саллі. Він одразу взяв слухавку.

  • Хто це? Звідки у вас цей номер? - холодно запитав знайомий голос і я посміхнулася.
  • Привіт Саллі, як життя? - зі смішком запитала я.
  • Кіра..? Це ти?
  • Ні, Папа Римський! – засміялася я і відпила коктейль. - А хто ж ще?
  • Кіро, від тебе 2 роки ні слуху, ні духу! Ти де?! - у слухавці почувся ще один голос, на що Саллі відповів, явно відвівши телефон від обличчя. - Це вона!
  • Конспіратор недороблений, - засміялася я. - Передавай Лорі вітання!
  • Кіро, де ти? - запитав стурбований голос Лори.
  • Ніжусь у променях сонця на пляжі Аравійського моря, задивляюся на карамельних хлопчиків та дівчаток офіціантів. - засміялася я, підморгнувши офіціанту, що підійшов, з коктейлем, на що той чарівно посміхнувся. - Ваша пропозиція ще чинна?
  • Звичайно! Я тебе заберу. - відповів Салліван. – Де ти конкретно?
  • Зараз відправлю тобі локацію! Чекатиму! Захопіть купальники. -  сказала я, скинула дзвінок і відправивши інформацію про своє місцезнаходження, побігла у воду.

Просидівши під водою близько години я все ж таки вирішила спливати. Моє тіло вкрилося лускою, а дихати було легко. Тільки я спливла і глибоко вдихнула - луска відразу почала зникати, перетворюючись на мою шкіру. Вийшовши на берег і витерши обличчя рушником я відчула, як мене безцеремонно шльопнули по попі. Різко обернувшись, я зіткнулася з Салліваном.

  • Ну, привіт, пропажа! - він міцно обійняв мене і я посміхнулася.
  • Привіт! А де Лора? - поцікавилася я, озираючись на всі боки.
  • Вона вдома, у нас там трапився інцидент... але не будемо про це. - мимохіть відповів Саллі.
  • Посварилися? - запитала я, витираючи волосся.
  • Ні, що ти! - засміявся він. - Ти вже купалася?
  • Так. Мені треба тільки закінчити деякі справи і можемо їхати. Можеш годинку почекати? - я взяла телефон та ключ від номера.
  • Звичайно! - він сів на шезлонг, підставляючи обличчя сонцю. – А що за справи? Допомога потрібна?
  • Ні, сама впораюсь. - посміхнулася я і вже збиралася йти, але зупинилася. - То що сталося? З Лорою все гаразд?
  • Так, просто… еххх.. – він сів на шезлонгу і подивився на мене. - Яка ж ти красуня, Кіро.
  • Що, давати перестала? - я засміялася і Саллі кинув у мене піском.
  • Що б тебе, зараза дрібна! - він теж засміявся. - Ні, просто у нас дещо вкрали. Там зараз ще йде з'ясування, цим займається Лора ...
  • Що вкрали? - застигла я на місці.
  • Картину... портрет моєї матері... він висів у мене в кабінеті, а вранці... - Саллі повісив голову.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше