Частина 44. Море і прибуття Саллі

Лежачи на березі моря, я потягувала коктейль і дивилася на хвилі. Як же все-таки тут круто. Гарненький карамельний офіціант приніс мені новий коктейль. Я йому чарівно посміхнулася і подякувала. 

Картина лежала надійно захована в сейфі готелю на березі моря, тож я розслабилася і підставила своє тіло сонцю.

Вирішивши ще раз скупатися, я спочатку набрала Саллі. Він одразу взяв слухавку.

— Хто це? Звідки у вас цей номер? - холодно запитав знайомий голос і я посміхнулася.

— Привіт Саллі, як життя? - зі смішком запитала я.

— Кіра..? Це ти?

— Ні, Папа Римський! – засміялася я і відпила коктейль. - А хто ж ще?

— Кіро, від тебе 2 роки ні слуху, ні духу! Ти де?! - у слухавці почувся ще один голос, на що Саллі відповів, явно відвівши телефон від обличчя. - Це вона!

— Конспіратор недороблений, - засміялася я. - Передавай Лорі вітання!

— Кіро, де ти? - запитав стурбований голос Лори.

— Ніжусь у променях сонця на пляжі Аравійського моря, задивляюся на карамельних хлопчиків та дівчаток офіціантів. - засміялася я, підморгнувши офіціанту, що підійшов з коктейлем, на що той чарівно посміхнувся. - Ваша пропозиція ще в силі?

— Звичайно! Я тебе заберу. - відповів Салліван. – Де ти конкретно?

— Зараз відправлю тобі локацію! Чекатиму! Захопіть купальники. -  сказала я, скинула дзвінок і відправивши інформацію про своє місцезнаходження, побігла у воду.

Просидівши під водою близько години я все ж таки вирішила спливати. Моє тіло вкрилося лускою, а дихати було легко. Тільки я спливла і глибоко вдихнула - луска відразу почала зникати, перетворюючись на мою шкіру. Вийшовши на берег і витерши обличчя рушником я відчула, як мене безцеремонно шльопнули по попі. Різко обернувшись, я зіткнулася з Салліваном.

— Ну, привіт, пропажа! - він міцно обійняв мене і я посміхнулася.

— Привіт! А де Лора? - поцікавилася я, озираючись на всі боки.

— Вона вдома, у нас там трапився інцидент... але не будемо про це. - мимохіть відповів Саллі.

— Посварилися? - запитала я, витираючи волосся.

— Ні, що ти! - засміявся він. - Ти вже купалася?

— Так. Мені треба тільки закінчити деякі справи і можемо їхати. Можеш годинку почекати? - я взяла телефон та ключ від номера.

— Звичайно! - він сів на шезлонг, підставляючи обличчя сонцю. – А що за справи? Допомога потрібна?

— Ні, сама впораюсь. - посміхнулася я і вже збиралася йти, але зупинилася. - То що сталося? З Лорою все гаразд?

— Так, просто… еххх.. – він сів на шезлонгу і подивився на мене. - Яка ж ти красуня, Кіро.

— Що, давати перестала? - я засміялася і Саллі кинув у мене піском.

— Що б тебе, зараза дрібна! - він теж засміявся. - Ні, просто у нас дещо вкрали. Там зараз ще йде з'ясування, цим займається Лора ...

— Що вкрали? - застигла я на місці.

— Картину... портрет моєї матері... він висів у мене в кабінеті, а вранці... - Саллі повісив голову.