Частина 40. Дім

Голову завжди допоможуть прочистити старі добрі замовлення. З моменту як я повернулася до свого дому під водоспадом минуло півтора роки, але я все ще знаходила сліди Віктора та його людей, які намагалися знайти мене і зв'язатися. Я тоді пішла, ні з ким не попрощавшись і нічого не взявши із собою. Чи були жалі?.. Я засовувала їх якнайдалі в себе і, намагаючись відволіктися, бралася за нові й нові справи.

Не дарма я була однією з найкращих найманок, а мої старі клієнти думали, що в мене ціла мережа людей, адже з деякими наймачами я співпрацювала вже не одне покоління.

У будь-якій моїй справі ніхто не бачив ні мене, ні навіть мою тінь. Але всі завдання я виконувала швидко та якісно. Будь то викрадення чогось, від картини і до бази даних злочинних організацій, або вбивство будь-кого, від ґвалтівників і маніяків, до корумпованих диктаторів.

Звичайно, були замовлення і від злочинних організацій, які хотіли викрасти пускові ядерні коди, або які замовляли, щоб зловити мене та вбити. Таких я виявляла відразу, приймала замовлення та вичищала всіх під корінь.

Повернувшись на свою базу з чергового замовлення, я почала покращувати спорядження, подумки сумуючи за тим костюмом, який подарувала Лора при першій нашій зустрічі.

Відігнавши нав'язливі думки я сіла за комп'ютер і зайнялася налаштуванням візора. Потрібно ще протестувати свої ефеси з програмованої матерії. Я внесла корективи в налаштування, додавши нові режими та пішла до тренувального залу.

База в мене була велика, тут була і спальня, і тренажерний зал, і кухня, і лабораторія. Коли я тільки-но починала обладнувати тут своє укриття — нові кімнати з'являлися тут, як тільки були необхідні, і зникали через непотрібність, ніби сама гора давала мені все необхідне. Все-таки цей ліс був сповнений силою, я знала це і до зустрічі з Віктором, і була вдячна лісу за все, що він мені давав.

Закінчивши з налаштуваннями я вирушила до тренувального залу, захопивши ефеси та візор. Запустивши режим бою і одягнувши спорядження, я включила музику і почала тренування.

На мене налетіли андроїди з різною зброєю та різними бойовими стилями. Усі атаки я відбивала, робила контр-прийоми, підсічки. Ефеси в моїх руках трансформувалися з мечів у кинджали, з пістолетів у лук чи арбалет лише за правильного жесту, натискання чи ментальної команди. Візор же сканував ворогів, прораховуючи траєкторію їхнього удару та польоту стріли чи кулі.

За півтори години я впоралася з десятками роботизованих ворогів і зупинила тренування задоволена своїми успіхами.

Їжа на базі, на жаль, не з'являлася так як кімнати. Прийшовши на кухню, я дістала з шафи консерви, пляшку води і сіла за комп'ютер. Поки я їла мені прийшло нове замовлення. Я без роздумів відкрила його і почала переглядати деталі, доїдаючи м'ясо із банки. Уряд Пакистану просить розібратися із озброєними бандами, які намагаються захопити владу та вплив у, і без того розхитаній, країні. Як зазвичай дізнавшись все про замовника, я почала збиратися.

Може після завдання навідаюсь до Лори та Саллі… Не знаю, подивимось…