Частина 37. Бар

На вулиці вже була ніч, але я помітила що знаходжусь у якомусь селищі. Наскільки ж далеко ведуть ці тунелі…

Тихо крадучись повз паркани і невеликі будиночки я помітила світло і веселі голоси в одному з них. Підійшовши ближче я зрозуміла що це було щось на зразок бару. Випити зараз точно не завадить.

Коли я зайшла всередину, голоси стихли і всі подивилися на мене. Чорт, та тут усі звернені! Вони оцінювально мене розглядали, намагаючись зрозуміти, чи загроза я, чи жертва, яка заблукала і стане їхньою вечерею. Незважаючи на них, я підійшла до стійки бару і сіла на високий стілець.

• А ти не боїшся так пізно гуляти одна, крихітко? – спитав бармен, посміхаючись мені.
• Нехай бояться ті, кого я зустріну на своєму шляху… - пробурчала я і подивилася на нього, а потім на стійку з пляшками за ним і зітхнула. - Чорт! У мене грошей немає..
• Наллю за рахунок закладу на честь знайомства. - хижо посміхаючись відповів мені бармен, показавши ікла.

Краєм ока я помітила, що обличчя інших витягнулися від подиву. Напевно, зазвичай він не був таким щедрим. Я не надала цьому значення, як і іклам бармена.

• Віскі. - глухо відповіла я і поклала голову на руку, спершись на стійку. - А як тебе звати?
• Міккі. - відповів чоловік, не поспішаючи мені наливати. - Я власник цієї забігайлівки. А тобі чи не зарано пити? - з усмішкою спитав він. - Може, краще сік?
• Міккі .. - Тихо сказала я і подивилася в його очі. У них були лише іскорки, а ось у моїх горів вогонь. - Будь ласка, налий мені віскі і я піду.

Він завмер, потім швидко кивнув мені і налив у склянку золотисту рідину. Я відпила, краєм ока помітивши, як інші гості поспішно виходять.

• Пробач, Міккі.. Я тобі тут усіх розлякала…
• Звичайно, - він усміхнувся, наче йому було начхати на решту гостей. - увійшла бліда, як чортова банші. Після криків у підземних ходах хлопці напевно подумали що ти і є вісниця смерті.
• Хто? – перепитала я.
• Неважливо. - посміхнувся бармен, натираючи келихи.

Трохи мовчки посидівши, потягуючи віскі, я раптом спитала:

• А що ти знаєш про підземні ходи? Куди вони ведуть?
• Ти мені скажи .. - він посміхаючись подивився на мене. - Ти ж із комплексу втекла?
• Чи далеко комплекс звідси? - не відповівши на його запитання спитала я.
• Кілометрів 60.. – бармен хмикнув і відповів на німе запитання в моїх очах. - Я знав, що вони привозять ляльок із новонавернених собі погратися. Але щоб затягнути до себе вищу…
• А з чого ти вирішив, що я Вища..? - Запитала я дивлячись йому в очі. Він замовк і довго дивився на мене, ніби намагаючись прочитати мої думки.
• У будь-якому випадку, крихітко, тобі вже час. - раптом промовив Міккі, переставши протирати барну стійку
• Закриваєшся? - усміхнулася я і одним ковтком допила вміст своєї склянки.
• Ні. По тебе приїхали. - він дивився на мене не кліпаючи.

Я почула вереск гальм машини, що під'їхала, і різко обернулася на двері. До неї увійшов злий Віктор, Салліван, а за ними Лора.