Частина 34. Тренування

Наступні два тижні я тренувалася. Лора вчила мене ментальному контролю по 6 годин на день від чого голова боліла нещадно. Саллі займався моєю фізичною підготовкою та бойовими прийомами. Він постійно повторював, що я все життя билася як людина. Зараз мені потрібно навчитися боротися як перевертень. Віктор же, садюга, вимотував мене в залі на тренажерах у бою з андроїдами. І скільки в нього, чорт забирай, цих андроїдів… За кожну хвилину запізнення, за кожен прокол у дисципліні мені додавалася година тренування.

На сон залишалося дуже мало часу і коли я в черговий раз виповзла о 2-й годині ночі з тренувального залу - мене чекав Джейкоб.

• Давай віднесу. - запропонував він і я не в силах ні чинити опір, ні відповісти, просто кивнула.

Він закинув моє тіло на плече і швидко побіг до адміністративного крила. Зайшовши в кабінет директора і озирнувшись на всі боки - тихо поклав мене на ліжко і сам сів на крісло поруч, немов охороняючи.

Я ж уже спала з моменту, як мої ноги перестали торкатися землі.

Через 2,5 години у мене задзвенів будильник у браслеті і я схопилася відразу вставши в бойову стійку. Зрозумівши, що небезпеки немає - я трохи розслабилася і озирнулася на всі боки. Джейк спав у кріслі, Віктора ще не було.

Швидко прийнявши в душ і одягнувшись у спортивний одяг, я зібрала волосся в хвіст і розбудила Джейкоба.

• Тобі треба піти, я біжу на тренування, а якщо тебе знайде тут охорона чи Віктор… сам знаєш. - швидко сказала я, біжучи до виходу.
• Так, зрозумів. - зірвався він і побіг за мною.

Я вистрибнула у вікно і, м'яко приземлившись на землю, побігла в ліс до Саллі.

• Кіра! Запізнення 43 секунди. Вже краще. Швидко на коло!

Я тільки кивнула і побігла на коло, скоріше схоже на полосу з перешкодами. Тут були і вкопані в землю стовпи, і сітка натягнута трохи вище за землю, і стіна через яку треба було перелізти, і рівна ділянку для бігу. Перестрибуючи з одного стовпа на інший, я відчула легке запаморочення і впала на землю.

• Угррх.. - я насилу встала, потерла очі і полізла назад нагору.
• Кіра! Все гаразд? — спитав Салліван.
• Так. - коротко відповіла я і зайнявши позицію на стовпі побігла далі.

Сили були на межі та я чекала коли цей марафон страждань нарешті закінчиться. Через три години, ще не раз впавши, Саллі нарешті махнув рукою, щоб я сходила з кола. Легким підтюпцем підбігши, я зупинилася і подивилася на нього. Він справді виглядав як пантера, навіть не трансформуючись і вальяжно сидячи на трибунах.

• Молодець. - похвалив мене Саллі. - У тебе є 30 хвилин на сніданок і потім до Лори. - він багатозначно подивилася на мене.
• Що? - запитала я, побачивши його погляд.
• Та так, нічого – посміхнувся своїм думкам Саллі. - Ну все, біжи. - він шльопнув мене по попі і засміявся коли я блиснула на нього очима.

Я побігла, але не до їдальні, а одразу до Лори. Ми зазвичай займалися в саду перед гостьовим будинком. Добігши я завалилася на траву. Лори ще не було і я в очікуванні її заснула прямо на траві.