Частина 32. Шайнаре

Я отямилась у ліжку Віктора. Чорт, я сподіваюся, це був страшний сон. Коли я сіла, потираючи очі, це помітив Джейкоб. Він сидів на кріслі, спостерігаючи за мною.

— Тобі вже краще? - спитав він співчутливо.

— Фізично чи емоційно? - відповіла я і лягла назад у ліжко. - Джейк, ну як він міг так мене підставити.

— Підставити? Він же тобі допоміг! – здивовано відповів хлопець.

— Допоміг? Всім сказавши що я його повія, рабиня і річ?! - я зло подивилася на Джейка вогняним поглядом, але в мене знову заболіла голова. - І де тут допомога? - відкинувшись у ліжку я схлипнула. Я дбаю про свою репутацію, але скоріше як найманки, а не коханки.

— Кицю, постривай… - Джейк підвівся з крісла і підійшовши ближче сів біля мене на ліжко. - А ти точно знаєш хто така шайнаре?

— Так, Салліван мені все розповів! - я знову схлипнула прикривши обличчя руками.

— Кицю... - Джейк погладив мене по волоссю заспокоюючи і посміхаючись. – Менше треба вірити сумнівним тіпам.

— А? - я прибрала з обличчя волосся і подивилася на Джейка.

— Шайнаре це споріднена душа перевертня. Вона буває у кожного, навіть нижчого. Тільки вона може народити дитину перевертня і тільки вона його справжнє кохання. - Він підняв моє обличчя за підборіддя. - І я знаю що ти не шайнаре Віктора Лондбраєна. - блиснувши очима, сказав Джейк.

— Чому? - хлопаючи віями спитала я.

— Як мінімум, він би тебе так сильно не бив. - посміхнувся хлопець і вп'явся жадібним поцілунком в мої губи.