Частина 29. Сили

• Кіро, нам треба поговорити наодинці. - серйозно сказав Віктор.
• Знову битимеш? - загарчала я.
• Ні. - Він підійшов до мене, і ніжно підтримав за плечі. - Хочеш, я тебе понесу?
• Ну ні, вистачило! У тебе плече тверде і рука важка! – я машинально потерла місця ударів.
• Хлопці, всі на вихід. - сказав він охоронцям, ті кивнули і швидко пішли. - Джейкоб - приведи себе в порядок. Пані Лора, чомусь.. - він подивився на мене з смішком. - ..побажала щоб ти супроводжував Кіру на ланчі.
• Так, хазяїне. - Джейк підвівся, пішов до виходу і, кинувши погляд на Кіру, побіг тунелем у бік корпусів.

Коли всі пішли я знову зі стогоном сіла на підлогу і сперлася на стіну. Віктор сів поруч.

• Коли в тебе виявилася ця сила? – спитав Віктор. Його голос пішов луною по залі.
• Після пожежі.. Я багато місяців блукала по згорілому лісі, нічого не їла і тільки пила воду з водоспаду, який так любила мама… - я говорила тихо, спогади ятрили мою душу.
• Ти пила... з водоспаду?! - очі Віктора округлилися і він глянув на мене.
• Ну так.. Мама казала, що якщо я буду в небезпеці – щоб я бігла до водоспаду, що він мене захистить. Так і сталося ... - я зітхнула. - Там за водоспадом мережа тунелів та кам'яних залів. Там я живу. Тобто жила.
• Повірити не можу. - Віктор закрив обличчя руками і нервово засміявся.
• Чому? - запитала я, подивившись на нього.
• Ох Кіра…
• Усьому мене вчити потрібно? – перебила його я, посміхнувшись. Він тільки посміявся і міцно обійняв мене.
• Так, мала, всьому тебе вчити потрібно.
• Ну так що? - відсторонившись спитала я. Його реакція щодо водоспаду мене не порадувала.
• А то, люба моя, що це не просто водоспад! - він підвівся і подав мені руку.
• Ага, давай, скажи, що він “чарівний”. - я багатозначно помахала руками з дурним обличчям, засміялася і, прийнявши його допомогу, встала.
• Ну взагалі то… не те щоб… не зовсім… Коротше! Ніхто не може увійти у водоспад. Ніхто.
• Але я купалася у ньому, коли була ще зовсім маленькою. – я здивовано подивилася на Віктора. - Коли ми приходили з мамою – я плескалася у воді, а вона…
• Сиділа на березі? - Він глянув на мене і хмикнув. - Цікаво, чому Ліна не сказала про це нам.. Можливо хотіла дати тобі ще побути дитиною.. А може хотіла захистити...
• Вікторе, не тягни кота за яйця! Хоча... ту Рись корейську можеш і потягнути... А краще я сама. - я хижо посміхнулася, але помітивши погляд Віктора продовжила. - Давай ближче до діла!
• Діло у тому, біль ти моя головна, - він потріпав мене по волоссю. - що у водоспад може увійти лише один перевертень. Особливий..
• Чого? Ти що, фантастики перечитав? - я помацала його чоло. - Та в тебе біла гарячка! Якщо зараз почнеш говорити про Обраних, і перехід в інший світ, щоб врятувати його - я даю драла звідси! - я засміялася з неприкритою тривогою.
• Іди ти! - від легенько штовхнув мене теж сміючись. - Це схрещування генів. Моя мати займалася таким і за її розрахунками такий перевертень мав народитися лише через десяток поколінь, після мого з… не має значення. Взагалі після того, як у мене народяться діти. Але, схоже, вона не врахувала родовід твоєї матері...
• То що це за звір такий? Що я таке? - я глянула на Віктора, а він лише знизав плечима.
• Тобі підійдуть оповіді та легенди, чи потрібні факти? – спитав він.
• А є факти?
• Ну, чому ж ні, є. Був такий, як ти, близько 4 тисяч років тому. Я знаю тільки те, що він міг трансформуватися в будь-яку форму, будь то вовк, ведмідь, рись, пантера, яструб…
• Яструб?! - здивовано перепитала я.
• Так, був такий клан, але вони вимерли до мого народження. Втім, я до чого. Якщо в тебе є задатки до ментального контролю - добре, що ти домовилася з Лорою та Саллі. Вони найкращі. Ось про пункт із усіма відповідями ми з тобою ще поговоримо… - він невдоволено зиркнув на мене.
• А чого вже розмовляти... – пробурчала я, помітивши його погляд.
• А те, що не можна розкидатися такими обіцянками на всі  сторони! - загарчав Віктор, але тут же заспокоївся. - Гаразд. Їм я вірю. Можливо, єдиним із усіх наших гостей. Ходімо нагору, приведемо тебе до ладу і поїмо.