Частина 27. Ще одна спроба втечі

• Милі дами, ви косички одна одній заплітаєте? Бій подушками влаштуєте? - з усмішкою спитав Віктор, стоячи спершись на одвірок дверей і, переважно, дивлячись на мене. В його очах читалася злість, що я його не послухалася, але було й захоплення.
• Вікторе! Вікторе! - схопилася я і почала стрибати перед ним. - Дивись, яка я гарна! - я закружляла, моє розпущене волосся розвивалося і в ньому виблискували камені та блискітки.

Дівчата, посміхаючись, дивилися, як дівчинка стрибає, крутиться і посміхається перед злим господарем будинку, і ледве стримували сміх. Віктор на мить застиг, але впоравшись із собою ніжно взяв мою руку і зупинив, небезпечно посміхаючись.

• Я радий, що ти вже встигла познайомитися з моєю доброю подругою Лорою та її Першою, Лайною. Я потім познайомлю тебе ще з чоловіком Лори, Салліваном. - міцно тримаючи за руку, він плавно виводив мене з кімнати.
• А ми вже познайомились! - продовжувала посміхатися я, дуже задоволена своїм вбранням, новим знайомством та його вигодами.
• Та що ти кажеш, моя хороша. Як коли ж ти все встигла, розкажеш мені? - він ще небезпечніше посміхнувся і я побачила його ікла.
• Ні! – твердо заявила я, посміхаючись, чим знову викликала сміх дівчат.
• А мала то в тебе смілива. - сміючись, сказала Лора.
• І дурна.. – тихо прогарчав Віктор, але за мить обернувся до дівчат. - Пані, я перепрошую, я з моєю підопічною змушені вас залишити. - він чемно вклонився.
• Звісно, ​​Вікторе. Але ж ви прийдете на ланч? - запитала Лора.
• Хмм.. на жаль ми… – почав Віктор, але я його безцеремонно перебила.
• Звичайно, прийдемо! Я так точно! - обірвала я Віктора і, кивнувши дівчатам, подивилася на нього. В очах чоловіка горів вогонь, який, здавалося, може мене спопелити. - Ой! Ну все, мені час! - сказала я і рвонула від нього, від чого Лора і Лайна залилися сміхом більше не в силах стриматися.

Втікаючи я прослизнула по перилах гарних сходів, де внизу мене підхопив на руки Салліван, ніби чекаючи там. Швидко поцілувавши в щоку і поставивши на підлогу він сказав:

• Чекатиму нашої зустрічі, мала. І наших "уроків" - він наголосив на останньому слові.

Я лише посміхнулася у відповідь і побігла далі довгими коридорами, шукаючи місце де сховатися. По дорозі мені траплялася прислуга, охоронці, які намагалися спіймати мене і гості, що вже прокинулися і зараз здивовано спостерігали, як гарна дівчина стрімголов тікає від охорони та господаря будинку, який ривками наздоганяє її.

Заблукавши в коридорах я вискочила з-за рогу прямо на лютого Віктора.

• О Привіт! А я якраз тебе шукаю! - захекавшись сказала я, дивлячись на нього і намагаючись здати назад, але він швидко схопив мене і перекинувши через плече пірнув у найближчий прохід для прислуги. - Гей! Відпусти мене! Я і сама йти можу! - скрикнула я, намагаючись вирватися.
• Заткнися, поки я тебе не прибив. - прогарчав Віктор, спускаючись по сходах у підвал.

Змирившись що мені не вирватися, так як псувати нове вбрання дуже не хотілося, якщо він вирішити спустити мене стрімголов зі сходів, я важко зітхнула і почала розглядати оточення. Віктор довго спускався по гвинтових сходах, після чого ми зайшли до підвалу. Озирнувшись, я відкрила рот від захоплення. Це було складно назвати підвалом, швидше це підземелля, від якого йшли довгі ходи. Напевно, вони йдуть під усім комплексом. Потрібно не забути перевірити разом із Джейкобом, а також знайти план поверхів, бо попадатися мені набридло. До речі про Джейкоба…