Частина 25. Знайомство з Лорою та Лайною

Ми кілька хвилин мовчки сиділи, придивляючись один до одного. Лора і Лайна виглядали аристократично і їхній шовковий одяг викликав захоплення та крапельку жіночої заздрості. Дівчата дивилися тільки на мене, і я фізично відчувала неймовірну силу Лори і трохи слабшу силу Лайни. Краєм ока я помітила що Джейкоб сидить опустивши очі.

— Нижчим заборонено говорити і дивитися на Чистих і Перших, поки ті з ними не заговорять. - відповівши на моє німе запитання сказала Лайна. Лора продовжувала пильно дивитися на мене з легкою посмішкою.

— Чимало в Індії Чистих? - безцеремонно запитала я, взявши чашечку з чаєм.

— Двоє. - усміхнулася мені Лора. - Я та мій чоловік Салліван, з яким ти вже познайомилася.

Я розуміла, що в них до мене багато питань, але озвучувати їх не поспішали, наче не хотіли порушувати ранкову тишу.

— Як давно тебе звернули, дівчинко? - спитала Лайна, на що Лора відразу засміялася.

— Лайна, люба, я думала ти відчуєш. - посміхаючись, подивилася на подругу Лора. - Вона не звернена.

Всі в кімнаті з новим інтересом подивилися на мене, навіть Джейк нарешті підняв очі.

— Мене звуть Кіра. - відповіла я, без сумніву, пантерам.

— Ох, і справді, де наші манери! Я Лора, а це моя Перша, Лайна. Вона моя права рука та радниця. А хто ж твій друг? - блиснувши очима на Джейкоба, запитала Лора.

— Джейкоб. Мій.. тілоохоронець, можна сказати. - згадала я бесцеремонный удар по попі від нього на даху.

— Погано ж він мене охороняв, якщо вже трапилася така ситуація з лордом Луміном. - похитала головою Лайна.

— Виправлюся, пані! - одразу вклонився Джейк. Я шкірою відчувала його страх і жестом зупинила його.

— Лумін зробив помилку, більше він її не припуститься. - серйозно сказала я і відкинулася в кріслі. - Усі вже знають?

— Ні, тільки ми з Лайною та Салліваном. Ми давно знаємо Віктора і були здивовані, що він так заступився за тебе. - на мене знову дивилися з неприкритим інтересом. – Скільки тобі років від першого переродження?

— А вам не казали, що питати таке у дівчини непристойно? - усміхнулася я, не бажаючи поки вдаватися в подробиці.

— Що ти, люба, тут же тільки ми! Чи, хочеш, ми можемо прогнати твого друга, щоб залишилися тільки дівчата?

— Ні, дякую. Як давно ви знайомі із Віктором?

— З директором Лондбраєном? - посміхнулася Лора, наголосивши на його прізвищі. – Майже дев’ятсот років. Він шукав інших Чистих у світі, але ми знайшли його раніше. А ти? – несподівано спитала мене дівчина. - Не дивуйся, я знаю, що ви знайомі, але не розумію хто ви один одному.

— Ми зовсім нещодавно знову зустрілися за довгий час. - ухильно відповіла я. Зелені очі блиснули на мене, але відразу змінилися усмішкою.