Частина 24. Гостьовий дім

Крадучись красивими коридорами гостьового маєтку ми тихо прислухалися. Більшість спали, дехто вже пішов у душ. З однієї кімнати почулися голоси.

• Якщо Віктор його не відпустить, буде скандал! – тихо говорив жіночий голос. - Ти не гірше за мене знаєш, що Рисі й так недолюблюють Віктора. Зараз скляний мир тримається тільки на повазі до нього. Чому він взагалі так ризикує через якесь дівчисько?!
• Я чула що вона не така проста. Кажуть, що вони давно знайомі, вона може бути однією з його Перших. - відповів інший жіночий голос.
• Усіх Перших можна на пальцях перерахувати. – пирхнула дівчина. - Віктор ніколи не був сентиментальним, щоб так заступатися за когось. Я не розумію.

Прислухаючись до розмови я не помітила ззаду чиїсь кроки. Джейк смикнув мене за руку, але коли я обернулася - його вже не було, а переді мною стояв високий засмаглий чоловік. Він був одягнений у пісочні штани та шовкову сорочку, і від нього віяло силою. У його очах грали зелені іскорки, а зіниці звузилися, як у кішки.

• Юна леді, вас батьки не вчили, що підслуховувати негарно? - хижо посміхаючись, спитав він, різко взявши в руку пасмо мого волосся і принюхавшись. - Ммммм, ви смачно пахнете. Це вас учора скуштував лорд Лумін? - посміхаючись, спитав він. - Що ж ви, не бійтеся, я не такий збоченець, як цей азіат, вам зі мною сподобається. - нахилившись, замуркотів він мені у вухо і трохи прикусив його. Я спробувала ухилитись.
• Салліван, дай дівчинці спокій. - м'яко сказала жінка, вийшовши з кімнати, до якої я дослухалася. Її шкіра була карамельною, а одягнена вона в таку ж шовкову сорочку та шовкові штани кольору бірюзи. Узявши мене за руку, вона плавно сховала мене за своєю спиною. - Теж хочеш вирушити в каземати власника маєтку?
• Лора, мені просто стало цікаво через когось весь переполох. І через кого ми тут зібралися. - він перевів погляд з жінки на мене.

Я спокійно склала руки на грудях і відчула легкий дотик цих зелених очей до моєї свідомості. У моїх очах загорілися ікорки.

• А дівчинка не обділена силою. - хмикнувши, сказав чоловік і посміхаючись попрямував донизу. - Сподіваюся ми з Вами познайомимося краще під час ланчу, юна леді. Як вас, до речі, звуть? - Він обернувся на мене і пронизливо глянув прямо в мої очі. От вже спокусник, мені захотілося відповісти "Для вас - як забажаєте", але я стрималася.
• Кіра. - Відповіла я йому тим же пронизливим поглядом, але на його свідомості стояв міцний блок. Він, здається, залишився задоволений моєю відповіддю та пішов.

Провівши його поглядом, дівчина, яку він назвав Лорою, обернулася до мене.

• Хочеш чаю? У мене є чудові цукерки, які я привезла з Індії. - я заперечливо похитала головою, на що вона відповіла - Не дури, я відчуваю, що ти голодна. Ходімо. - вона взяла мене за руку і завела в кімнату, де стояло дуже гарне ліжко, кавовий столик із чотирма кріслами та камін. Все було виконано в індійському стилі, немовби кімнату спеціально створювали для її гості. - І друга свого бери з собою, бо ще побачать його одного в коридорі, буде недобре. Я знаю як Віктор чинить з порушниками. – співчутливо сказала вона.

Я кілька секунд подивилася в її очі, після чого покликала Джейкоба. Він одразу зайшов у кімнату і ввічливо вклонився.

• Пані Лора. Пані Лайна. - чемно сказав він.
• Зачини двері і присядь, хлопчику. - коротко відповіла йому Лайна і почала наливати чай.