Частина 20. Сварка

Я довго стояла під струменями води, намагаючись змити з себе втому, кров та чужий запах.

Не те, щоб мені не подобалося займатися сексом, ні. Секс я люблю. Але за взаємною згодою, без чортового аконіту, спроб мене вбити і згадок моєї сім'ї, що згоріла тисячу років тому!

Від злості на ситуацію та свою слабкість я вдарила кулаком у стіну, побивши при цьому плитку. На стіні залишилася вм'ятина і сліди крові, а я здивовано подивилася на свій кулак, ніби не розуміючи, звідки вона.

Нога продовжувала кровоточити, і її потрібно обробити. Всеж таки укус чортового Чистого. А як було добре, коли я думала, що єдина така…

На виході з душу на мене чекав Віктор.

— Відійди. – прогарчала я. Я була зла на нього, дуже зла!

— Дай поможу з ранами. – тихо сказав Віктор стоячи з дуже винуватим обличчям.

— Сама впораюся. Якось і без тебе раніше справлялася і не ґвалтували мене. - пробурчала я проходячи повз.

Не слухаючи він підхопив мене на руки, міцно обнявши, так що в цих обіймах захотілося залишитися назавжди.

— Пробач мені.. Благаю, пробач.

— Відпусти мене! - спробувала вирватися я з обіймів, але він тільки притис мене міцніше.

— Кіра, вибач. Я не звик що можу довіряти комусь так само як собі. Я обіцяю, що цього більше не повториться. - я не бачила його обличчя, але раптом зрозуміла, що він плаче. Немов почувши мої думки він сказав - Я думав, що втратив тебе. Я зірвався з угоди та прилетів як тільки дізнався що ти потрапила у біду з іншим Чистим.

Трохи помовчавши, я тихо але серйозно сказала:

— Не смій більше ніколи звинувачувати мене, не вислухавши. Ти знаєш, що я не можу тобі збрехати.

— Обіцяю .. - він ще раз сильно притиснув мене до себе, так що я подумала що зараз почую хрускіт своїх ребер, і поклав мене на ліжко.

Прикрившись рушником, я все ж подивилася на нього. Очі були дуже втомлені і винними, і сам він весь виглядав дуже понурим. Таким я його ніколи раніше не бачила.

— Ну все, розслабся. Ніхто не помер! Хоча хотілося б декого прибити, звичайно… - розсміялася я. - Неси ту смердючу мазь, а то я можу і без ноги залишитися!

Віктор нарешті глянув на мене, повністю оцінюючи пошкодження і вилаявшись, поспішив за чарівною баночкою. Повернувшись, він акуратно намазав усі розірвані кігтями місця, прокушену ступню та синці на ногах.

— Вікторе? - запитала я, заглядаючи йому в очі.

— Що? - Він підвів голову і впіймав мій погляд.

— Після цього вечора я маю дуже багато запитань і мені потрібні відповіді. Але є найголовніше.

— Яке? - Віктор напружився, вже продумуючи план вбивства та розчленування Кірою, а також пояснення іншим, що трапилося з корейцем, який зараз сидить на ланцюгу в його підвалі.

— Коли ми поїдемо за новою сукнею? Ти мені винен 3 за це, ще 6 за фізичну шкоду і ще… мммм… 10… 20! за моральну шкоду!

Не одразу зрозумівши, про що каже дівчина, Віктор здивовано вирячив очі, а потім різко й голосно засміявся.

— Гей! Я не жартую взагалі то! - тільки й встигла сказати я перед тим, як мене знову міцно обійняли та шепнули на вушко:

— Хоч сотню, мала!

— Ловлю на слові! - вперше за цей жахливий вечір усміхнулася я..